Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.). Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ надгробками і складними надгробними конструкціями, однак вони становлять невеликий відсоток, кілька осіб на покоління мешканців.

      Дитячі поховання дещо відрізняються. Зовсім малих хоронили в розбитих амфорах. У Херсонесі такий звичай існував аж до IV–V ст. н. е. Дитячі поховання були найкраще влаштованими з раннього періоду. Незмінними залишались протягом багатьох століть. З елліністичної епохи дітям обкладають могили черепицею, з доби пізньої античності цеглою. Для античної, як і для багатьох інших традиційних культур, найбільш цінними вважалися не діти, а дорослі, особливо чоловіки, наділені в полісі виключними правами громадян. Однак емоції вносили свої корективи в соціальний устрій.

      Водночас поховальний культ не був абсолютно однорідним. У доволі етнічно однорідному середовищі ранніх античних центрів побутували різні уявлення про життя після смерті. Якими б статичними вони не були, все ж простежується їх індивідуальний для кожної окремої групи (очевидно, кревно спорідненої) характер, і вже ці своєрідні риси зберігалися нащадками тривалий час. Варіативність ставала дедалі більшою, що свідчить про перехід до вузькородинного поховання, за якого кількість і якість інвентарю залежала від релігійних уявлень і забезпеченості родини похованого.

      В уявленнях греків про життя після смерті неодмінною була «плата Харону». У могилах вона відображається в монетах, покладених у руці, в роті, біля голови. Наявні вони далеко не в усіх могилах. Ці уявлення про життя душі в Аїді фіксуються в похованнях північнопричорноморських некрополів з елліністичного періоду, але набувають найбільшого поширення в перші століття нашої ери. Відсутність монет у могилах слід пов’язувати з відсутністю уявлення про їх необхідність в потойбічному світі. Це не було наслідком «моди», адже в ситуації, пов’язаній зі смертю, поховальна група (сім’я) керувалася не вподобаннями культурного оточення, а власними емоціями.

      Некрополі понтійських міст елліністичного періоду дають приклади «підхоронення» пізніше померлих членів сім’ї, але ці приклади рідкісні, як і інвентар в таких могилах. Відсутність інвентарю в цьому випадку може свідчити про стислий період часу, виділений на поховання, неочікуваність смерті, що могло стати додатковою причиною розташування тіла біля раніше померлих родичів. А ще родичі вірили в так зване «возз’єднання родини» в потойбічному світі, яке знайшло своє відображення у сценах вазопису, надгробних рельєфах і епітафіях. Розписи на вазах відповідали уявленням еллінів про відносини героїзованих померлих як з божествами, так і між собою. Отже, потрапляючи з «цього» світу в потойбічний, померлий знаходив своє місце серед інших, яке відповідало сімейному статусу і родинним відносинам в житті реальному. Голова родини продовжує бути ним і після смерті. Дружина голови сім’ї, помираючи, приєднується, зберігаючи своє залежне від нього становище. СКАЧАТЬ