Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.). Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за символ належності до суспільної верхівки як чоловіків, так і жінок, натомість у таких похованнях трапляється вкрай рідко. Найбільше багатих жіночих поховань (Бад Дюркхайм, Клянаспергль, Шварценбах, Вальдальгесхайм тощо) датується періодом початку кельтських міграцій. Припускають, що саме відтік чоловічого населення на південь відкрив жінкам доступ до «соціальних ліфтів».

      Водночас на латенських могильниках часто трапляються поховання з бідним інвентарем, або взагалі без нього. Дитячі поховання є рідкістю, водночас зустрічаються парні поховання чоловіка та жінки або двох чоловіків (воїни-побратими?). Варто відзначити, що на кельтських інгумаційних похованнях настільки істотно позначилися регіональні відмінності, що говорити про наявність певного «еталонного» поховального обряд не йдеться взагалі.

      Уже під час епохи міграцій кельти почали поступово переходити до обряду кремації. Однією з основних причин цієї еволюції ймовірно було пожвавлення контактів з середземноморським світом. Помічено, що кремація була особливо характерною для кельтів Карпатської котловини, і найбільш ранній перехід від обряду інгумації до тілоспалення відбувся саме на сході кельтської ойкумени, подекуди вже у першій половині ІV ст. до н. е. У деяких місцевостях довго зберігалася біритуальність, але загалом вже у ІІ ст. до н. е. кремація стала домінуючою у більшості кельтських регіонів. Кремаційні поховання здійснювалися у різних за формою та глибиною ямах. Вони зазвичай не містять залишків поховального вогнища. Безурнові поховання домінують над урновими. Серед поховального інвентаря переважають прикраси та предмети озброєння. Останні нерідко ритуально «вбиті» – зламані або зігнуті. Поховання воїнів часто накривали щитом.

      У І ст. до н. е. майже по всій території континентальної Європи, що була заселена кельтами, могильники зникають. Відтоді відомі лише поодинокі поховання або невеликі групи. Кельтські племена переважно перейшли до поховального обряду, сліди якого не можуть бути зафіксовані археологією. Найвірогідніше, відбулася якась еволюція звичаю кремації. Принаймні Посідоній у ІІ ст. до н. е. та Цезар у середині І ст. до н. е. спостерігали, як галли спалювали своїх небіжчиків: «Похорони у галлів, порівняно з їхнім способом життя, пишні й супроводжуються великими витратами. Усе, що, на їхню думку, подобалося покійному за життя, вони кидають у вогонь навіть і тварин, і ще незадовго до нашого часу після дотримання всіх поховальних обрядів спалювалися разом із померлим його раби та клієнти».

      Досить специфічну категорію кельтських старожитностей становлять сліди ритуальних убивств. З писемних джерел відомо, що у Галлії людські жертвоприношення здійснювалися раз на п’ять років, при чому в жертву приносили злочинців, яких спеціально утримували для цієї нагоди. Якщо ж злочинців не вистачало, жертвами могли ставати й безневинні люди. Цезар та Страбон яскраво описували, як галли «споруджували велетенську фігуру з сіна СКАЧАТЬ