Каїн і Авель. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сонце зайшло за високі будівлі, він вирішив пошукати собі нічліг. Місто, либонь, дуже постраждало від багатьох загарбників, адже зруйновані будинки можна було бачити скрізь. Підліток продовжував іти дорогою; мабуть, збоку він мав дивний вигляд, адже овечий кожух майже торкався землі, та ще й той пакунок у брунатному папері, який він тримав під пахвою. Хлопець ніде не почувався у безпеці, аж поки не натрапив на залізничну колію, на якій стояв самотній згорілий вагон. Він обережно зазирнув досередини: темрява і тиша, там нікого не було. Підліток закинув свій пакунок у вагон, затягнув своє втомлене тіло на дошки, заліз у куток і швидко заснув.

      Прокинувся від того, що на ньому лежало чиєсь тіло і дві руки стискали його горло. Владек ледве дихав.

      – Хто ти? – прошипів у темряві голос, хазяїн якого явно був не старший за нього.

      – Владек Коскєвич.

      – Звідки прибув?

      – Із Москви.

      – А чого спиш у моєму вагоні, москвичу? – запитав голос.

      – Даруйте, – виправдовувався Владек. – Я не знав.

      – Гроші є? – великі пальці стиснули горло підлітка.

      – Трішки.

      – Скільки?

      – Сім рублів.

      – Давай сюди.

      Владек помацав свої порожні кишені. Хлопчик також засунув свою руку туди, зменшивши тиск на горло жертви.

      Владек міцно копнув коліном у межиніжжя своєму нападнику. Той завив, хапаючись за пах. Владек кинувся на нього і став із жорстокістю дубасити. Хлопчик із Одеси Владеку був не суперником – спати у занедбаному залізничному вагоні було неабиякою розкішшю порівняно із життям у підземеллі й російському трудовому таборі. Владек зупинився лише тоді, коли його ворог розпластався на підлозі.

      – Перебирайся на інший кінець вагона і сиди там, – звелів Владек. – Якщо не зробиш цього, я тебе вб’ю.

      Чужинець послухався.

      Владек сидів нерухомо і кілька хвилин слухав – жодного руху. Тоді він ліг і незабаром уже міцно спав.

      Коли ж прокинувся, сонце сяяло крізь шпарини в даху. Він перевернувся і поглянув на свого супротивника попередньої ночі. Той лежав у позі зародка і витріщався на нього з іншого кінця вагона.

      – Підійди сюди! – наказав Владек.

      Хлопець не рухався.

      – Ходи сюди! – повторив Владек трохи різкіше.

      Чужинець підвівся. Владек нарешті міг оглянути його належним чином. Вони були приблизно одного віку, але одесит був трохи вищий на зріст, мав свіже обличчя і брудне світле волосся.

      – По-перше, – сказав Владек. – Де можна знайти щось попоїсти?

      – Іди за мною, – сказав хлопець і вистрибнув із вагона, не промовивши більше жодного слова.

      Владек зістрибнув за ним, і вони подалися під гору до міської площі, де галасував вранішній базар. Він іще не бачив такого розмаїття СКАЧАТЬ