Каїн і Авель. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ народження, обидва хлопці щовечора сідали вечеряти з бароном у великій залі з кам’яними мурами. Мерехтіння свічок відкидало зловісні тіні на опудала тварин на стінах. Слуги безгучно приходили і відходили з великими срібними тацями та золотими тарелями з гусаками, шинками, раками, фруктами, а іноді й мазуриками, які Владеку особливо припали до смаку. Коли зі стола прибрали посуд, барон відпускав своїх слуг і годував хлопчиків історіями з польської історії, давши їм ковтнути данциґської горілки, в якій плавали крихітні золоті листочки. Владек так часто про це просив, що барон наважився іще раз розповісти історію Тадеуша Костюшка.

      – Великий патріот і герой, – похвалив барон. – Це символ нашої боротьби за незалежність, вишколений Францією…

      – …чиїм народом ми захоплюємося і любимо так само сильно, як ненавидимо росіян і австрійців, – докінчив Владек, чиє задоволення від розповіді було тим дужчим, що він знав її напам’ять.

      – То хто розповідає цю історію, Владеку? – засміявся барон. – А після того як Костюшко воював разом із Джорджем Вашинґтоном за свободу та демократію в Америці, 1792 року він вирішив повести поляків у битву біля Дубенки. Коли наш убогий король Станіслав Авґуст покинув свій народ, аби приєднатися до росіян, Костюшко повернувся на свою улюблену батьківщину, щоб скинути царське ярмо. Яку битву він виграв, Леоне?

      – При Рацлавіце, татку, – відповів Леон. – А потім він вирушив звільняти Варшаву.

      – Добре, моя дитино. Але, на жаль, росіяни зібрали великі сили на Мацейовіце, де його остаточно розбили й узяли в полон. Мій прапрадідусь воював цього дня з Костюшком, а пізніше разом із леґіонами Домбровського служив у непереможного Наполеона Бонапарта.

      – За службу в Польщі його нагородили титулом барона Росновського, який ваша сім’я буде носити в пам’ять про ці славні дні, – резюмував Владек.

      – Атож. І в обраний Богом час, – сказав барон, – цей титул перейде моєму синові. Тоді він стане бароном Леоном Росновським.

* * *

      На Різдво селяни в маєтку приводили свої сім’ї до замку задля вшанування Пресвятої Богородиці. Напередодні Різдва вони постували, діти виглядали з вікон першу зірку, яка ставала знаком, що свято можна розпочинати.

      Щойно кожен займав своє місце, барон виголошував молитву своїм глибоким баритоном: Benedicte nobis, Domine Deus, et hic donis quae ex liberalitate tua sumpturi sumus[3]. На стіл подавали тринадцять страв, починаючи від борщу і закінчуючи тістечками та сливами.

      Після святкування Владек урочисто роздавав подарунки з ялинки, прикрашеної свічками та фруктами, на радість селянських дітей: ляльку – для Софії, мисливський ніж – для Йозефа, нове плаття – для Флорентини, єдиний подарунок, який Владек випросив у барона.

      – Це правда, – запитав Йозеф у своєї матері, коли отримав подарунок від Владека, – що він не наш брат, матко?

      – Авжеж, – відповіла вона, – але він завжди буде моїм сином.

* * *

      Із СКАЧАТЬ