Мій друг Франц Йосиф. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Як кажуть у нас у Відні, «настав час насолодитися годиною».

      Тим часом моя супутниця зупинилася.

      – Ось тут я живу! – сказала Малґожата і показала на добротний будинок. – Як і говорила, це зовсім недалеко.

      – Це справді прекрасний район! – мовив я. – Близько до театру.

      – А також до цієї противної ріки!

      Це мене здивувало, бо я уперше почув з уст містянина таке про Полтву.

      – Перепрошую? Напевне чогось я не знаю, – сказав я.

      – На щастя, зараз ви не чуєте, але бувають такі дні, коли тут нічим дихати. А комарі…

      Після цих слів молода жінка скривилася і повела плечима.

      Я поспішив відкланятися.

      – Чи можу я сподіватися, що ми іще зустрінемося? – запитав я, цілуючи білу руку Малґожати.

      – Мені хотілося б, щоб це сталося, – відповіла вона і зникла за дверима будинку.

      Я почекав, коли поруч зупиниться екіпаж. Сів у салон і скинув циліндр. Настав час зібратися з думками. І насамперед, звідки актриса провінційного театру дізналася, що розмовляє з другом самого цісаря? Те, що я не міг ніде прохопитися, був упевнений. Попри всю свою непередбачуваність, ерцгерцог Карл Людвіг також ніколи не хворів на балакучість, особливо якщо це стосувалося безпеки старшого брата.

      Було над чим подумати, а отже, і була потреба іще раз зустрітися з пані Малґожатою.

      VII

      Назавтра зранку Теофіл Людкович поклав переді мною списаний аркуш.

      Чесно признатися, мене вразив цей список. Я навіть не підозрював, що за такий короткий час кордони королівства Галіції і Лодомерії перетнуло так багато іноземців. Упіймавши мій здивований погляд, детектив поспішив мене «заспокоїти»:

      – Тут іще немає тих, хто прибув протягом останнього тижня. Списки просто ще в дорозі.

      Я важко зітхнув і вчитався у текст. Найбільше тих, хто захотів поближче познайомитися з цим коронним краєм, прибуло з Пруссії, і були вони здебільшого літні люди. Судячи з прізвищ, що повторювалися, це були подружжя. На моє запитання Людкович відповів:

      – Після того як доктор Торосевич провів аналіз води у селі Трускавець (це на південь звідси, під Карпатами) і було виявлено, що води лікують різні хвороби, сюди почали прибувати на лікування хворі.

      – І допомагає? – поцікавився я.

      Для мене подібні слова стали новиною.

      – Я, слава Богу, не потребую подібних процедур, але знаю, що у Трускавці вже побудували декілька лазень. Окрім літніх панів та панн, свої старі рани лікують і колишні військові.

      – «Поручик лейб-гвардії Гренадерського Імператора Австрійського полку Павло Михайлович Рюмін», – прочитав я.

      – Хоча б він, – згодився Людкович. – Замість того щоб їхати до Баден-Бадена, шановний поручик Рюмін вирішив полікувати свої давні рани, отримані, судячи з усього, десь поблизу, у нас. І ближче, й, підозрюю, дешевше.

      Я заглибився у читання. СКАЧАТЬ