Мій друг Франц Йосиф. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відповіді я поклав на стіл принесений Людковичем папір. Карл Людвіг побіжно продивився список, після чого поклав його на стіл.

      – І хто? – запитав він таким тоном, неначе справді бажав зараз же отримати відповідь.

      – Якби це було так просто, ваша імператорська величносте! – відповів я. – Хоч деякі думки у мене виникли.

      – Тоді прошу!

      Лише тепер Карл Людвіг запросив мене присісти (щоправда, досі він також стояв).

      Умостившись у зручному кріслі, я почав:

      – Гадаю, що не помилюся, коли відкину місцеві громади і сконцентруюся на іноземцях.

      – Чому? – здивовано поцікавився ерцгерцог.

      Напевне, він не сподівався почути таке від мене.

      – Я вже говорив вам, що подібна інформація поступила від Генерального штабу і це пов’язано з міжнародною обстановкою. До того ж важко припустити, щоб вашого найяснішого брата так не любили його піддані, щоб зважитися на таке.

      – Ти пам’ятаєш Лібенія? – перебив мене ерцгерцог.

      Запитання мене здивувало. Чи пам’ятаю я Яноша Лібенія? Божевільний угорець, гнаний помстою за придушення заколоту 1849 року, два роки тому напав на Франца Йосифа під час прогулянки каринтійським бастіоном столиці і здійснив спробу вбити. Якби не миттєві дії ад’ютанта цісаря полковника О’Донела і якогось м’ясника, що випадково опинився поруч, угорцю вдалося б не лише поранити цісаря, але й довершити задумане.

      – Звісно, пам’ятаю, адже я був присутній, коли його повісили, – відповів я. – А чому ви згадали Лібенія?

      – За ним також ніхто не стояв. На суді він визнав, що діяв самостійно. А якщо і тут повториться подібне?

      – Але тут нікого не придушували!

      – Зате стріляли з гармат по місту! Не скажу, що когось убили, але і тут може знайтися свій Лібеній.

      – Можливо, ви маєте рацію, ваша величносте, але тільки в одному: хтось може використати одну з місцевих громад для своїх цілей.

      – Яких?

      – Одного разу ваш брат розповів мені, що усі задіяні у Східній війні держави висловлюють незадоволення тим, що Австрія досі не пристала до жодної сторони.

      – Мені це відомо, – відказав Карл Людвіг. – На днях брат писав мені, що посол Олександра ІІ дорікнув йому, щоправда, у завуальованій формі, що, враховуючи ту послугу, котру для нього зробив батько теперішнього царя, він управі сподіватися на відповідні кроки, натякаючи на вступ у війну на боці Петербурга. Особливо це потрібно Олександру тепер, коли союзні війська фактично захопили Севастополь. Але тоді виходить, що з твого списку варто забрати усіх підданих Росії.

      – Чому?

      – Не бачу тоді сенсу прибирати цісаря!

      Я змушений був погодитися з ерцгерцогом.

      – Залишаються Вікторія[10], Наполеон[11], Абдул-Меджид[12] і Віктор СКАЧАТЬ