Тінь аспида. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

      Хрипкий, глухуватий від стриманих сліз голос Мар’яни муторним відлунням прокотився по порожніх кімнатах квартири, а сама вона впала на коліна посеред вітальні й заволала страшно. Не заплакала, сльози закрижаніли десь там, за прозорими озерцями її блакитних очей, а саме заволала, захрипіла, мов смертельно вражена у саме серце левиця… Воланням тим заклинала розлучницю, прикликувала у серце тої біль, щоб був схожим з тим болем, котрий шматував серце Мар’яни… з тим болем, що породжував у серці Мар’яни пекельне, темне почуття ненависті.

      Скільки вона просиділа так – на долівці вітальні, втопивши ноги та пальці рук у пухнастому ворсі килима, Мар’яна вже й не пам’ятала. Можливо, декілька хвилин минуло того темного забуття чи декілька годин – і все те у муторній, темній мовчанці, з очима, що пильно вдивлялися в простір вітальні й зовсім не помічали нічого… А думки пекли, думки впікали й вжалювали. Її не покохали, відмовилися від неї, відкинули геть таке неймовірне щастя, як її кохання. Як це боляче, як принизливо! Відкинути її, мов той непотріб, спричинити такий біль… І хто, хто це зробив? Якийсь там жебрак, брудний злидень, що витнувся в люди завдяки її батькові. І він, той злидень, він відмовився від неї – від тої, за один погляд котрої скільки дійсно гідних чоловіків були ладними все віддати, а він… він погордливо відкинув її щире та гаряче почуття…

      – Ненавиджу! – прохрипіла Мар’яна, згадавши спокійний та байдужий вираз лиця Степана, з котрим він відмовився від її кохання. Він, бачте ж, кохає собі іншу… – Як же я хочу, Стьопо, аби й ти відчув мого болю, щоби постраждав так, як страждаю через тебе… – Сказала, й застигла на місці, зрозумівши, що саме ж того й хоче, аби він страждав, страждав навіть сильніше від того, як страждає вона сама.

      З хвилину сиділа непорушно, охоплена дивним, темним почуттям, що поступово, важкими стиглими краплинами вливалося в серце, в усе єство її, охоплене й болем, й жагою, млосною жагою відомститися за власний біль.

      – Він теж має відчути страждання, – прошепотіла вона сама собі, піднявши голову й поглянувши на вікно, з подивом помітивши, що надворі вже вечоріє, день добігається свого кінця. Зовсім поряд раптом задзвонив телефон, але Мар’яна навіть не поворушилася, навіть не поглянула у бік телефона, думками про біль та страждання Степана лікуючи власний біль, що розривав серце.

      Він мав, мав відчути біль та страждання!

      Але ж як, як зробити, аби заболіло йому так само сильно та пекучо, як боліло зараз їй самій, а може, ще сильніше? Віднайти ту незнайому його, таємничу кохану й розбити їхнє щастя, розтрощити його, наговоривши тій розлучниці про нібито зв’язок між Степаном та нею – Мар’яною. А коли не повірить і не покине його? Якщо суперниця надто розумна й просто не схоче втрачати Степана, та її ще й треба відшукувати, Степан же не зізнається, кого він кохає. Ні, тут потрібно вдарити більш точно, більш виважено…

      Телефон задзвонив знову.

      Мар’яна тільки поморщилася й раптом вся напружилася.

      Елла!

СКАЧАТЬ