Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      А потім розпрощався і я. Роза тицьнула мені пакет із печивом. Я віддав його «матусиному» синові, який уже готував на вулиці казан із ковбасками.

      Я роздумував, куди б його податися. Іти в бар мені ніяк не хотілося, у кіно – теж, хіба що до майстерні? Нерішуче глянув на годинник. Була восьма. Кестер, мабуть, уже повернувся. А при ньому Ленц не стане знову теревенити про дівчину. Я пішов.

      У майстерні горіло світло. Не тільки в приміщенні – воно заливало й усе подвір’я. Кестер був сам.

      – Що сталося, Отто? – запитав я. – Може, ти продав «кадилак»?

      Кестер засміявся:

      – Ні, це Готфрід улаштував невеличку ілюмінацію.

      Світилися обидві фари «кадилака». Машина стояла так, що снопи світла падали крізь вікно на двір, просто на вкриту цвітом сливу. Вона відсвічувала у світлі фар крейдяною білістю, видовище було чудове. А в темряві обабіч дерева, здавалося, гомоніло море.

      – Яка розкіш! – сказав я. – А де ж він?

      – Пішов купити щось поїсти.

      – Блискуча ідея! Мене щось наче похитує. Може, це просто через те, що я зголоднів.

      Кестер кивнув.

      – Поїсти ніколи не завадить. Основний закон усіх старих вояків. А мене сьогодні ввечері теж довго похитувало та й хитнуло – записав «Карла» на перегони.

      – Як? – вихопилося в мене. – На шосте?

      Він кивнув.

      – Бий його сила Божа, Отто, але ж там беруть участь класні машини!

      Він знову кивнув.

      – Я пустив його по класу спортивних машин такого типу, як у Браумюллера.

      Я засукав рукава.

      – Тоді до роботи, Отто. Промиємо як слід мастилом нашого улюбленця!

      – Стій! – гукнув останній з романтиків, саме входячи до приміщення. – Спершу нам самим треба заправитися!

      Він виклав на стіл вечерю: сир, хліб, тверду як камінь копчену ковбасу, шпроти. Було й холодне пиво. Ми їли, як загін зголоднілих молотників. Тоді взялися до «Карла». Години зо дві морочилися з ним, перевірили й помастили всі підшипники. Потім ми з Ленцом повечеряли вдруге. Готфрід увімкнув світло й на «форді». Під час аварії одна з його фар випадково вціліла. Тепер вона стирчала на задертому вгору шасі, кидаючи жмут світла кудись у небо.

      Ленц, задоволений, обернувся.

      – А тепер, Роббі, неси-но сюди пляшки. Справимо Свято квітучого дерева!

      Я поставив на стіл коньяк, джин і дві чарки.

      – А ти? – запитав Готфрід.

      – Я не питиму нічого.

      – Як це так? Чого?

      – Бо в мене пропала охота до цієї проклятої пиятики.

      Ленц уважно глянув на мене, а тоді, звертаючись до Кестера, сказав:

      – Наш малий з’їхав з глузду.

      – Дай йому спокій, якщо він не хоче, – відповів Кестер.

      Ленц налив собі повну чарку.

СКАЧАТЬ