Букет улюблених квітів. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Жінка обернулася – перед нею розкинулося все місто. Воно тихо-мирно розляглося в низині, і його будинки, машини, дороги, труби котельні та заводів – усе здавалося іграшковим. Місто потроху прокидалося, і лише на кладовищі було тихо, спокійно, ніяких ознак життя, тільки вітерець стиха погойдував травичку та квіти на могилах.

      Тамара зупинилася біля могили свого чоловіка. З фото на неї дивився Марк, молодий, із розкішними чорними кучерями, гарний, усміхнений.

      – Привіт, мій любий! – промовила стиха жінка. Вона поклала на плиту кілька гілочок лілій, помовчала, розглядаючи чоловіків портрет. – Ти назавжди лишився молодим і гарним. У тебе, любий, тільки одна перевага – ти завжди будеш таким, а я… Я старію і що далі, то більше вважаю себе винною у твоїй загибелі. Вибач, коханий! Я й досі тебе люблю!

      Тамара перейшла до могили, розташованої поруч. Тут було поховано її бабусю, бабу Улю, або, як вона її назвала в дитинстві, Баулю. Так і зосталася та Баулею до самої смерті. Серце защеміло, коли Тамара зустрілася поглядом з Баулею, яка так по-доброму усміхалася до неї з гранітної плити.

      – Моя дорогенька Бауля! – сказала жінка. – Я тебе пам’ятаю і люблю! Пробач, моя хороша, якщо чимось тебе образила.

      Тамара поклала на могилу квіти, підступила до наступної. Як і щороку в цей день, там стояв кошик з білими ліліями. Було видно, що квіти принесли нещодавно, бо на них ще виблискували крапельки води. Тамара вже не раз намагалася дізнатися, хто приносить кошик з улюбленими маминими квітами в день її загибелі, але марно. Кілька разів вона зустрічала з кошиком працівника комунального закладу, але він не мав права розголошувати ім’я замовника. Тамара пропонувала йому чималеньку суму за інформацію, хто щороку присилає квіти, та чоловік відповів, що кошти перераховано анонімно, тож він і радий би допомогти, але не може. Жінка розуміла одне: замовник знав її матір, як і день її трагічної загибелі. Іноді їй приходила в голову думка про те, що ці лілії від маминого вбивці, але хто він і чи справедлива така її здогадка, напевно сказати не могла. Залишалося тільки гадати, хто та людина, яка стільки років поспіль надсилає улюблені квіти її матері. Іноді Тамара припускала, що то чоловік, який кохав маму, але підтвердження цього також не знаходилося. Тома навіть думала, що то міг бути її батько, про якого вона взагалі нічого не знала. Помираючи, Бауля говорила, що про нього можна буде дізнатися лише після її смерті. Чи то було марення на смертному одрі, чи й справді Тамара мала щось дізнатися, залишилося загадкою до цього дня. Їй не вдалося з’ясувати, ні хто вбивця її матері, ні хоча би щось про свого батька.

      – Матусю, привіт, моя рідненька! – промовила жінка, й болючі спазми стиснули горло так, ніби там застрягла суха грудка. Вона не стримала сльози, і ті великим горохом покотилися по щоках. – Ти така молода й така гарна! Молодша за мене, моя матусю. Дивно звучить, але тобі завжди буде двадцять три роки, а мені вже тридцять п’ять. Я до цього часу не дізналася, хто винен у твоїй смерті, хто той чоловік, який збив тебе, та що він хотів від тебе. Уже, напевно, ніколи й не дізнаюся. Вибач, рідненька. СКАЧАТЬ