Букет улюблених квітів. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і взагалі швидко пристосовується до нових умов життя. На те вона й людина!»

      Йому чомусь знову згадалася Світлана, яка дурила його впродовж п’яти років. Маріуша обурював її вчинок, хоча брехня була незмінним супутником його життя вже не один рік.

      – Коли брехня живе з тобою поруч так довго, ти й сам починаєш у неї вірити, – зробив висновок Маріуш, прямуючи до будинку.

      Розділ 4

      Прокинувшись уранці, Тамара пішла до саду по квіти.

      «Жаль, що нема білих лілій! – подумала вона, зрізаючи найкращі стебла. – Мама їх так любила!»

      Зібравши лілії у букет, жінка присіла на лавку, щоби помилуватися квітником. Сьогодні її день народження і день смерті матері. Тамарі так не вистачає мами! Роки потроху розтушовували риси рідного обличчя, залишаючи, як раніше, чіткими тільки милу усмішку й добрі сині очі. Тамара добре пам’ятала ті гарні очі. Може, її уява й домальовувала те, чого не було насправді, але ж є світлини, з яких можна відтворити мамин образ. Тамара нечасто розгортала старий альбом. Їй хотілося згадати материне лице, і вона напружувала пам’ять. Білява, гарна, синьоока й завжди усміхнена – такою Тома запам’ятала матір. Щоразу на згадку про маму у пам’яті спливав той вечір, коли вона, шестирічна дитина, поверталася з нею додому й попросилася в туалет. Тамара була єдиним свідком загибелі матері, лише вона бачила чоловіка, який збив її своєю автівкою. Попри те, що бачила його здалеку, те обличчя запам’ятала на все життя. Скільки жила, стільки вишукувала його серед випадкових перехожих на вулиці, але марно. Час невблаганний – він поступово стирав зі спогадів образ убивці, зоставивши в них тільки високу широкоплечу постать. Зараз Тамара вже не сподівалася зустріти того чоловіка, змирившись, що вбивця її матері не постав перед судом, і втішаючи себе, що той однаково постане перед судом Божим.

      Жінка зітхнула, труснула головою, ніби проганяючи неприємні спогади, підвелася з лавки та пішла до двору.

      – Барсе, на тебе покидаю наших хлопчиків, – сказала вона собаці, який плентався за господинею до самої хвірточки. – Оберігай їх, а я незабаром повернуся.

      Пес допитливо подивився їй у вічі.

      – Справді, Барсе, я ненадовго, – запевнила його жінка і почухала за вухом.

      Тамара замкнула хвіртку й почула, як Барс улігся за нею із тяжким зітханням. Пес не любив, коли хтось кудись ішов, й тішився, коли всі були вдома, а він міг виконувати свій безпосередній обов’язок – охороняти господарів. Вона мимоволі поглянула на лавку біля паркану й побачила там гарно оформлений букет білих лілій.

      «Толикова робота! – подумала, забираючи квіти. – Напевно, їхав на роботу зрання й поклав тут букет».

      Жінка вирішила йти на кладовище пішки, хоча до нього було далеченько. Вона могла би швидко дістатися туди на своєму старенькому авто, але Тамарі хотілося прогулятися містом.

      – Хвилин СКАЧАТЬ