Дочка снігів. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

      Стежка через болото прикро спускалася до річки. Пінява вода, шумуючи, обмивала струнку сосну, що лежала впоперек річки замість кладки. Гнучкий стовбур під тиском течії ритмічно погойдувався, а ноги носіїв, що ним перейшли, вигладили його змиту водою поверхню. Перед Фроною було вісімдесят футів дуже небезпечного шляху. Вона ступила на стовбур, що захитався під її ногою, почула ревіння хвилі, побачила, як шалено рине вода, – і повернула назад. Тут вона порозв’язувала шнурівку у своїх черевиках – ніби для того, щоб міцніш її позатягати. Тим часом з лісу вийшов гурт індіян і почав болотом сходити до річки. Попереду було троє-четверо чоловіків, за ними багато жінок, усі навантажені величезними клунками. За жінками дріботіли діти, теж з клуночками на плечах, а позад усіх, висолопивши язики та важко дихаючи, йшли із вантажем п’ять чи шість собак.

      Індіяни скоса поглянули на Фрону, і один щось промовив стиха. Фрона не почула його слів, але стриманий сміх, що перебіг натовпом, промовляв ясніше за слова. Обличчя її спалахнуло, вона почувала себе зневаженою, одначе вдала, що нічого не розуміє. Провідник їхній станув набік, і всі індіяни, один по одному, перейшли непевною кладкою через річку. На середині річки стовбур під вагою людського тіла вгинався аж під воду, і тоді доводилося ступати по кісточку в бурхливих холодних хвилях. Але навіть маленькі діти переходили не вагаючись. За ними перейшли собаки. Вони скиглили, відступали назад, але люди їх підгонили. Коли вже всі перейшли, старший їхній звернувся до Фрони.

      – Ідіть битим шляхом, – сказав він, показуючи на гору. – Вам краще пройти битим шляхом. Хоч воно й далі, та для вас зручніше.

      Але вона хитнула головою й почекала, поки він перейде на той бік. В ній прокинулись гордощі, не тільки її, а й цілої раси. І ці останні переважили над самолюбством. Вона ступила на кладку на очах у тубільців і рушила в білий пінявий вир.