Дочка снігів. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Не у двадцять же років, Мете! – заперечила вона. – Не у двадцять! Ось помацайте мою руку й побачите! – Вона зігнула руку й показала йому, як напружилися м’язи.

      – М’язи сильні, – погодився він, доторкуючись до її руки. – Можна подумати, що ви добували шматок хліба тяжкою працею.

      – О, я вмію кидати списа, знаю бокс, фехтування, – хвалилась вона, прибираючи відповідну поставу. – Вмію плавати, пірнати, скакати через мотузок двадцять разів упідряд, ходити на руках.

      – То це вас так там учили! А я думав, що ви їздили вивчати різні науки, – сказав він незадоволено.

      – Тепер, Мете, нові методи навчання. Тепер вас уже не відсилають додому з головою, начиненою всякими науками…

      – … та з такими кволими ногами, що вони не можуть здержати цієї вченої голови! Ну гаразд, дарую вам ваші м’язи.

      – А як ваші справи, Мете? – запитала Фрона. – Як вам велося цих дванадцять років?

      – Погляньте на мене. – Він широко розставив ноги, високо підняв голову, виставив уперед груди. – Перед вами стоїть містер Мет Маккарті, один з королів славетної династії Ельдорадо, і все це він здобув своїми власними руками. Мої володіння безкраї. Тепер у мене за одну хвилину добувається більше золотого піску, ніж я бачив за все своє попереднє життя. Тепер я їду в Штати розшукати собі спадкоємців. Я переконаний, вони повинні бути. В Клондайку знайдеш досхочу золота, але доброго віскі там немає, і я собі постановив, хоч кров з носа, випити справжнього віскі ще до смерті. А тоді вернуся в Клондайк керувати своїм майном. Слово честі, я один з королів Ельдорадо, і коли вам що-небудь таке буде потрібно, я радо позичу.

      – Ви й тепер той самий старий Мет! Жодної зміни! – засміялася Фрона.

      – А ви та сама чистокровна Велс, хоч м’язи у вас, як у призового борця, а мозок, як у філософа. Ну, ходімо, наздоженем Луї та Свіфтвотера. Кажуть, що Енді досі завідує складом. Побачимо, чи впізнає він мене, чи не вицвів мій образ на сторінках його спогадів.

      – І мій теж, – Фрона схопила його за руку. У неї була кепська звичка хапати за руку тих, кого вона любила. – Вже десять літ минуло, відколи я виїхала звідси.

      Ірландець пробивав собі дорогу серед натовпу, наче копер, і Фрона легко проходила слідом за ним. Новаки дивилися на них з пошаною, мов на якихось богів Півночі. Навколо знову загомоніли.

      – Що це за дівчина? – запитав хтось. І Фрона, переступаючи поріг складу, почула початок відповіді: – Це дочка Джекоба Велса. Ви не чули ніколи про Джекоба Велса? Де ж ви досі були?…

      Розділ II

      Вона вийшла зі світлистого березового гаю, і з першим промінням сонця, що золотило їй розплетені коси, подалась легкою ходою через росяну луку. Земля, пересичена вільгістю, стелилась під ноги м’яким килимом, а мокра трава, б’ючись об її коліна, розсипала довкола росу, що горіла на сонці, мов краплі-самоцвіти. Дівоче лице грало ранковим рум’янцем, очі сяяли молодістю і любов’ю. Зрісши серед природи, що була їй за матір, Фрона палко любила старі дерева, зелені буйні трави і радісно прислухалась, СКАЧАТЬ