Чорт зна що. Запропаща душа. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ таці не зосталося вже нічого, Явтух встав і, похитуючись, сказав:

      – Тепер уже все! Тепер уже я піду звідси!

      – Як підеш? – спитали здивовані красуні.

      – Та мені пора вже додому!

      Ліхтар ледве блимав, і в покої панував блідий сутінок.

      – Але ж ти чудний! Ти ж сам казав, що звідси до твоєї батьківщини зо дві тисячі верст!

      – І то правда! – згодився Явтух. – Але таки мушу йти.

      – Але ж довкола палацу тече ріка і вартові стоять біля піднятих мостів! Якщо тебе побачать і впіймають, то приведуть до хана, на мосту перед палацом відітнуть голову, зашиють тебе в мішок та так безголового й кинуть у воду!

      – Ба ні, таки піду, – стояв на свому Явтух, прямуючи до дверей.

      – Та зачекай, буйна голово! Ми тебе знову винесемо у скрині в сад і відчинимо хвіртку. Ану ж знайдеш у городі якого-небудь жида: він тебе й вивезе на таратайці під мішками!

      І, запакувавши його знову до скрині, жінки понесли її темними переходами і сходами, поки не опустили десь у кущах. Явтух підняв віко і подивився довкола…

      Місяць уже опустився за гору, і рожева смуга на протилежних околицях міста виднілася з-за плескатих дахів. У повітрі свіжіло. Роса виблискувала на листі й пелюстках, тополі перемовлялися з вітром, а в небі тяглися тоненькою ниткою бузьки… Явтух протер очі: що це таке? Перед самим його носом знову стоїть вчорашня руда старушенція.

      – Не журись, козаче! – каже вона. – Дай лише мені знайти і добряче провчити того клишоногого, що тебе вчора зобидив. Зараз тебе миттю занесу додому.

      – Кого знайти? Якого клишоногого?

      – Та чорта! – аж заскрипіла зубами відьма. – Того клятого бузувіра! Він тепер якраз замкнувся в млині з твоєю судженою і сидить там, оситник пулькатий!

      – З моєю судженою? – скрикнув Явтух. – Вези мене, розпропаща душа твоя! Вези, а як ні, то заприсягаюся, що змелю тебе на тютюн!

      І, вискочивши на спину відьми, Явтух стис її колінами, скинув з себе жіночу хустину і, закасавши рукави, підняв м’язисті кулаки. Відьма спочатку похитнулася і затупцяла на місці, але поволі випросталась, підстрибнула і стала підніматися з ним у повітря. З вікна палацу визирнула голова чорного араба й сипнула прокльонами, рука його з шаблею грізно змахнула в повітрі, але Явтух із відьмою були вже далеко-далеко…

      Явтух лише дивувався, як відьма, не рухаючи ні руками, ні ногами, летить, наче хмара під вітром. Вони вже були так високо, що іще на всій землі сіріли сутінки, а вже вдалині виднілася червона куля сонця, яке мовби купалося у хвилях велетенського озера, збираючись вийти на ясне небо…

      – А яке ж то озеро, тітонько? – спитав Явтух.

      – Се астраханське море. Там багацько солі, а ще більше доброї тарані і різної риби.

      – Е! – відсахнувся Явтух.

      Просто в очі йому налетіла легка прозора хмаринка, і він щез у ній, наче у хвилях срібного серпанку. Коли вилетів знову на світ, на волоссі його і сорочці заблищали краплі роси, а СКАЧАТЬ