Іменем сонця. Юрій Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було невідомо. Але, сам того не відаючи, каштелян торкнув найбільш чутливі струни його душі. І зробив усе для залучення до справи найкращого спеціаліста з розкриття злочинів в Україні.

      Паливода деякий час спостерігав за краєвидами за вікном, після чого поглянув на Ґурського.

      – Сенаторе, а ви чули про подію, яка має відбутись за кілька тижнів? – запитав він.

      Ґурський похитав головою і влив у горлянку чергову порцію вина.

      – Досить з мене подій. Я хочу спокою.

      – Ну, на цю подію навряд чи вплинуть наші з вами побажання. Згідно з підрахунками астрологів, має відбутись затемнення сонця. Рідкісна подія.

      – Здається, щось чув… – буркнув каштелян. – Яке це має відношення до нашої справи?

      – Можливо, й ніякого відношення. Проте існує теорія, що під час цього природного явища у суспільстві посилюються негативні процеси. Якщо говорити простіше, значно зростає кількість різноманітних бовдурів. Можливо, убивця з Сатанова один з них?

      Кількість випитого, здавалось, дозволила Ґурському заспокоїтись.

      – Отже, ті, хто мені порадив звернутись до тебе, мали рацію. У тебе глузд працює у потрібному напрямку, – з хитруватою посмішкою мовив він.

      – Дякую за вашу оцінку моїх скромних здібностей, ваша ясновельможносте. Але в ній немає необхідності.

      – Ти допоможеш, Ольховський? – вчергове не звернув уваги на іронію Паливоди каштелян. У його погляді не було зверхності. Лише безвихідь людини, що опинилась перед проблемою, яку не здатна вирішити.

      Семен вибив зі згаслої люльки попіл і кинув на Ґурського погляд, у якому не було й тіні іронії.

      – Маю надію, ви наказали нічого не зачіпати на місці злочину до мого прибуття? – запитав він.

      – Так. І, чорт забирай, мені це коштувало надто дорого! Здається, до скону пам’ятатиму, як бідний Януш скреготів зубами, коли мої жовніри виводили його на вулицю. Бідний хлопчик! За таких обставин легко можна з’їхати з глузду. Навіть не уявляю, що йому довелось пережити. Їдемо?

      – Я буду готовий за п’ять хвилин, – хитнув головою Семен.

      Ґурський піднявся з крісла, допив вино і гепнув кубком об стіл.

      – Я знав, що ти зрозумієш мене, Ольховський. Такі речі не повинні залишатись без покарання. Коні готові, виїздимо негайно.

      – Ви теж їдете?

      – Так.

      – Але ви вже здолали сімдесят верст. Можливо, варто відпочити? – запропонував Паливода.

      – А… який там відпочинок! – змахнув рукою сенатор і одягнув на обличчя вираз цілковитої самопожертви. – Міг би зачекати на тебе у Сатанові. Але від початку був упевнений, що ти виставиш мого вісника за двері. Поквапся.

      Розділ ІІІ

      Укутані щільною сніговою ковдрою Товтри над ледь помітною після минулої заметілі лісовою дорогою починали бовваніти у мороці похмурого СКАЧАТЬ