Іменем сонця. Юрій Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не справило враження. Швидко перемацавши ручки та ніжки малого, Леві повернувся до Дубровицьких.

      – Що відбулось? – запитав коротко.

      – Він… він упав! – схлипнула Ірена Дубровицька. – Катався санчатами на кризі і послизнувся. О горе мені! Чому я особисто не доглянула за моїм хлопчиком!

      – Заспокойтесь, ясна пані, – похитав головою Леві. – У тому, що відбулося з хлопчиком, і справді немає нічого хорошого, але небезпеки для життя і здоров’я немає. Він зламав ключицю. На жаль, досить розповсюджена травма. Я зможу йому допомогти. А вам, пані Дубровицька, як, власне, і вам, пане Януш, я рекомендував би зачекати. В іншій кімнаті.

      – Ні! Я не покину мого хлопчика! – рішуче похитала головою Ірена, але за хвилину дозволила служнику вивести себе з кімнати.

      – Довіряйте мені зараз, – ласкаво говорив до неї господар, – довіряйте, коли вже довірились, здолавши шлях від Кам’янця до мого дому.

      – О, Петрусь, дитя моє! – схлипувала пані Ірена. – Як я могла…

      – Заспокойся, люба, – шепотів Януш. – Маємо дати лікареві виконувати його роботу…

      За півгодини усе було скінчено. І хоч цей час здався Дубровицьким вічністю, зрештою вони змушені були визнати, що лікар справді виявився гідним своєї слави. Швидко вправивши кістки, він наклав пов’язку і на завершення напоїв малого Петруся трав’яним настоєм. Хлопчик мляво схлипував близько чверті години, але врешті заснув. Леві ретельно вимив руки і вийшов у їдальню, де на нього очікували знервовані Януш та Ірена.

      – Все буде добре, панове. Зараз йому потрібен лише відпочинок. Ви коли плануєте повертатись назад?

      Януш Дубровицький хотів щось відповісти, але не встиг. З вітальні почулось рипіння дверей, завивання вітру і притишені голоси. Господар попросив вибачення і вийшов. За хвилину повернувся і розвів руками:

      – Панове, обставини змінились. Надворі зірвався вітер, і ваш кучер доповів, що коням потрібна їжа й тепла конюшня. Інакше вони навряд чи зможуть здолати зворотний шлях.

      – Але ми не можемо додавати вам незручностей, – розгублено сказала Ірена.

      Лікар з усмішкою похитав головою:

      – Ніяких незручностей, ясні панове. Доведеться вам ночувати у моєму негустому помешканні. Дитині потрібен спокій, та й ваші люди надто втомлені. Кидатись у зворотний шлях було би верхом нерозсудливості. Про коней і слуг подбають, а вас запрошую повечеряти. Маю надію, ранком шлях до Кам’янця буде здолати значно простіше.

      Януш Дубровицький зітхнув. Як ревний католик, він був не у захваті від перспективи ночувати в помешканні іудея. Але альтернативи не існувало. Зрештою, він тут заради свого сина. А це найголовніше.

      – Ми вдячні тобі, – мовив пан Януш і зітхнув ще раз. – Я за все розрахуюсь.

      Лікар поглянув на гостей своїми розумними очима і хитнув головою:

      – Гроші потім. Я дам наказ подавати на трьох осіб.

      – Я вдячна вам, лікарю, – втрутилась СКАЧАТЬ