Іменем сонця. Юрій Сорока

Чтение книги онлайн.

      Семен без зайвих слів вискочив з карети й за хвилину був біля заметених снігом кущів, поблизу яких стовбичили люди каштеляна. Обережно ступаючи по глибокому снігу, наблизився. Картина, що її побачив, перевершила навіть ту, яку уявляв собі мить тому. Оточений схвильованими жовнірами, біля дороги у калюжі крові лежав чоловік. На убитому не було верхнього одягу, лише спідня білизна. На грудях і животі білизну було розрізано, живіт розпорото, а поряд лежали нутрощі потерпілого. Судячи з того, що тіло повністю задубіло на морозі, труп знаходився тут не менше кількох годин.

      – Господи, що тут відбулось? – перелякано зашепотів чиїсь голос.

      – Людина не здатна на таке! Сам диявол виліз із пекельних глибин і убиває перехожих! – кинув інший жовнір, і одразу кілька голосів зашепотіли молитви латиною і слов’янською. Голоси декотрих помітно тремтіли. Було дивно спостерігати, як кремезні, заковані в обладунки й озброєні чоловіки, поводять себе на кшталт купки переляканих овець.

      – Панове! – намагаючись не підвищувати голос, підняв руку Паливода. – Зберігайте спокій. Картина не з приємних, але тут не відбулось нічого містичного. Банальне убивство. А зараз я попрошу кожного з вас повернутись на дорогу до своїх коней. І головне – намагайтесь ступати власними слідами, ви й так натоптали!

      – Ви чули, лайдаки! – додав вагомості словам Паливоди вигук каштеляна, який полишив теплий салон карети і стояв неподалік, на шляху. – Геть звідтам, хто не бажає канчуків!

      Жовніри, побоюючись більше ніж таємничої містики гніву Ґурського, який славився своїм нестримним норовом, швидко повернулись на дорогу. За хвилину біля мертвого тіла у снігу залишився тільки Паливода.

      – Дякую, пане сенаторе, – з вдячністю приклав він руку до грудей.

      Ґурський буркнув щось невдоволено і почухав неголене підборіддя. Він з острахом дивився на убитого у такий варварський спосіб чоловіка, хоча й намагався не виказати хвилювання. Нарешті не витримав і похитав головою:

      – Істинно мовлю, Ольховський, вони мають рацію.

      – Ви про кого?

      – Про жовнірів. Сам диявол залишив пекло і явив нам жах своєї сутності. Сам диявол! Спочатку у Сатанові, потім тут…

      – Ви вважаєте? – Семен дістав люльку і запалив її.

      – Я звик вірити власним очам!

      – Тоді ви маєте знати напевне, якими вигадливими бувають деякі з людей, коли мова заходить про убивство ближнього. Стара історія, що веде свій початок від Каїна та Авеля. Тут і диявол не потрібен.

      Ґурський не відповів. Натомість осінив себе хресним знаменням і зашепотів молитву. Семен зітхнув і розпочав огляд місця злочину.

      Убитий лежав горілиць, широко розкинувши руки. Одразу кидався в очі той факт, що убили його в іншому місці. У глибокому снігу поблизу тіла були помітні сліди однієї пари ніг і волочіння. Ніяких ознак боротьби не було. Крім того, кривава калюжа, не зважаючи на її розміри, могла бути більшою. Скоріш за все тіло нещасного СКАЧАТЬ