Місячна долина. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

      Боротьба розпалювалася. Тімові прибічники силкувалися підійняти його якомога вище, щоб жадібні супротивники, бува, якось не видерли йому грошей із рук. Один раз хтось сіпнув його руку донизу. Він умить підніс руку, але папірець, очевидячки, тріснув, і, перше ніж здатися, Тім з безнадійним змахом сипнув долари срібним дощем юрбі на голову. І тоді знову почалися нескінченні суперечки та сварки.

      – Хай би вони скоріше кінчали, краще було б потанцювати, – скаржилася Мері. – Це так нудно.

      Нарешті суддівський поміст силоміць звільнили від зайвого люду. Розпорядник виступив наперед і підніс руку, закликаючи до порядку. Сердитий гомін затих.

      – Судді постановили, – вигукнув він, – що нині, в день братнього й товариського єднання…

      – Слухайте! Слухайте! Оце правильно! – підтримали його з юрби, котрі врівноваженіші. – Годі сваритися! Геть колотнечу!

      – І тому, – знову почувся розпорядників голос, – тому судді вирішили виставити знову двадцять п’ять доларів і перегони переграти.

      – А Тім? – вихопилося з десяток горлянок. – Як же з Тімом? Його ошукали! Судді – шахраї!

      Помахом руки розпорядник знов погамував гомін.

      – Щоб покласти край суперечкам, судді постановили дозволити Тімоті Макменесові взяти участь у перегонах. Якщо він виграє – гроші його.

      – Отакої! – аж сплюнув Біллі обурено. – Якщо Тіма взагалі можна допускати, то можна було й першого разу; отже, гроші й так мусять належати йому.

      – Рудий тепер завдасть гарту!.. – радів Берт.

      – Тім теж гав не ловитиме, – відповів Біллі. – Головою ручуся, він тепер покаже, де раки зимують!

      Пройшло ще чверть години, доки з бігової стежки порозганяли розбурхану юрбу; цього разу в перегонах узяли участь тільки Тім та рудоголовий. Решта троє юнаків відмовилися від змагання.

      Знову гримнув постріл. Одним стрибком Тім опинився на цілий ярд попереду.

      – Мабуть, він таки справді професіонал, і то добрий! – примовляв Біллі. – Бач, як женеться!

      Тім пробіг тільки півкола, а вже на п’ятдесят футів обігнав рудого і мчав, як вітер, ні на крок не спускаючи. Коли він вийшов на зворотну пряму, стало ясно, що супротивникові його не випередити. І враз скоїлося щось негадане й нечуване. Тім саме пробігав повз гурт глядачів на схилі горба. Понад внутрішнім краєм бігової стежки стояв якийсь молодий дженджик з тоненьким ціпком у руці. Він, здавалося, зовсім не пасував до цієї юрби, бо на вигляд аж ніяк не належав до робітничого класу. Пізніше Берт запевняв, що він скидався на елегантного вчителя танців, а Біллі назвав його «фертик».

      Проте для Тімоті Макменеса той панок відіграв роль фатуму: тільки-но Тім порівнявся з ним, як він раптом дуже спокійно й розважливо кинув свого ціпка простісінько Тімові попід ноги. Тім заорав носом так, аж курява знялася.

      На мить усе заніміло. Дженджик сам скам’янів, СКАЧАТЬ