Кращий вік для смерті. Ян Валетов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Книжник, що часто не спав ночами, сам не раз чув!) над соковитими болотними травами лунало жахливе ухання, що змушувало холонути кров у жилах, і це точно кричали не оули.

      А ще…

      Хтось ночами ворочався в бурій смердючій рідині, і блукали поміж обдертих, вічно мокрих стовбурів дивні тьмяні вогники, які раптово спалахували зеленим. Померлих це ніяк не стосувалося, але лякало дуже.

      Білка крокувала попереду, практично не озираючись на Книжника, і йому доводилося підлаштовуватися під її темп, а це виявилося непросто.

      Тім ходити лісом не вмів, не тільки безшумно – узагалі не вмів, і вже через чверть години сопів, ніби чайник над багаттям.

      – Іще далеко? – прохрипів він, розмазуючи на лобі гарячий піт.

      Білка озирнулася й похитала головою.

      Її приручений звір уже не сидів у каптурі худі, а бадьоро стрибав деревами обабіч стежки, чи то охороняючи господиню, чи то роздивляючись дорогу.

      Виявилося, справді недалеко, але тоді, коли Білка ковзнула всередину густо зарослої плющем металевої конструкції, перед очима Тіма вже кружляли чорні цятки.

      За щільною завісою листя сутеніло і було холодно.

      – Стояти! – наказала Білка, не підвищуючи голосу.

      Тім завмер, витираючи рясний піт на обличчі.

      Дівчина опустилася на одне коліно, простягла вперед руку, немов щось намацуючи, і Книжник здогадався, що вона знімає розтяжку.

      – Ти тут живеш? – запитав він.

      Білка, не озираючись, похитала головою.

      – Тепер проходь.

      Тім боком прослизнув повз неї.

      – Крокуй прямо.

      Тепер Книжник ішов першим і уважно дивився собі під ноги.

      – Ліворуч, – наказала Білка.

      Він повернув.

      – Прийшли.

      Швидше за все вона зберігала тут деякі запаси – пом’ятий металевий бідон, кілька ящиків із казна-чим.

      – Сідай.

      Два рази повторювати не довелося – Тім буквально звалився на землю.

      – Дякую.

      Дівчина знизала плечима.

      – Пити будеш?

      – Так.

      За ящиками виявилася захована кружка, від води з бідона заломило зуби, але Книжник жадібно вихлебтав половину.

      – Тримай.

      Частування було так собі: коржик із якогось насіння і грубого борошна, твердий, як підошва, й абсолютно прісний, але перебирати не доводилося. Тім відкусив шматок і, насилу прожувавши, запив.

      Білка сиділа на ящиках навпроти, поклавши автомат поруч, і уважно розглядала гостя.

      – Назад тебе не візьмуть, – сказала вона нарешті.

      – Знаю…

      – У лісі тобі не вижити.

      Тім спробував зобразити усмішку, але вона вийшла кривою.

      – Це теж не новина.

      – Чому вони тебе не СКАЧАТЬ