Кінець неволі. Джозеф Конрад

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Справа, про яку прийшов говорити капітан Уоллей, була дуже рискована, але двадцять хвилин розмови в губернаторському бунґало на горбку усунули всі труднощі. Коли він уклонився на прощання і пішов, містер Денгем, уже засівши за свої папери, крикнув йому навздогін: «За місяць “Дідона” виходить у море і буде в тих краях; я накажу її капітанові завітати до вас і розвідатись, як посувається справа». «Дідона» була одним з чепурних фрегатів, що крейсерували в китайських водах, а тридцять п’ять років – добрий кавалок часу. Тридцять п’ять років тому подібна справа чимало важила для колонії, і доглядати її доручено було фрегатові королівського флоту. Добрий кавалок часу! Тоді ще рахувалися з окремими людьми… З такими людьми, як капітан Уоллей, або, приміром, сердешний Івенс – червоновидий Івенс, з чорними, як вугілля, баками і бистрими очима, що збудував перший елінґ для підлагоджування дрібних суден, у пустинній бухті, на узліссі, за три милі від берега… Містер Денгем підтримував і цю справу, але якось воно вийшло так, що сердешний Івенс помер на батьківщині в жахливій скруті. Його син, переказували, добував олію з кокосових оріхів на якомусь Богом забутому острівці в Індійському океані і тим заробляв собі на прожиток. Але з того першого елінґа у відлюдній лісистій бухті виросли майстерні «Об’єднаного товариства доків», з трьома сухими доками, витесаними з каменю, з пристанями, тамами, електричною станцією і велетенським коловоротом, здатним підійняти найтяжчу вагу, яку тільки перевозили коли морем. Під’їжджаючи до нової гавані з заходу, ви бачили шпиль цього коловороту: він стирчав, мов верх якогось дивовижного пам’ятника, над чагарями і піщаними косами.

      Був час, коли з людьми рахувалися. В колонії не було тоді стільки екіпажів, хоч містер Денгем мав, либонь, кабріолет. І хвиля спогадів закрутила капітана Уоллея і, здавалось, понесла його геть з широкої алеї. Він пригадав собі тванисті береги, гавань без набережних, одним одну дерев’яну таму (будування її було громадською справою), що вганялась загинисто в море, згадав перші вугляні склади на Мавпячому розі, що зайнялись не знати з якої причини і курилися кілька день, так що здивовані судна ввіходили до рейду, повиті сірчаним димом, і сонце висіло опівдні криваво-червоне. Він пригадав собі речі, обличчя і ще щось, неначе легкий дух келиха, випитого до дна, неначе ніжне мерехтіння повітря – мерехтіння, якого немає в атмосфері наших днів.

      Викликаючи в пам’яті швидкоплинні, повні подробиць о5брази минулого, капітан Уоллей немов при сполохові магнію зазирав у ніші темної зали спогадів. Він бачив речі, що колись багато важили, бачив зусилля дрібних людей, зростання великого діла, тепер збезціненого величністю здобутків і надій… На мить він майже фізично відчув спливання часу, так усвідомив незмінність наших почуттів, що зупинився разом, ударив палицею об землю і скрикнув в уяві: «Якого чорта я тут роблю!» Він, здавалось, нестямився з подиву; коли це хтось покликав його задиханим голосом, потім СКАЧАТЬ