Сон тіні. Наталена Королева

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ немов то справді були краплини прозорої живиці, що виступила з лавра під вогненним поцілунком Фойбоса-Сонця.

      Ізі увійшла за запону глуха до овацій, сліпа до знаків вітання. Вона не була свідома свого оглушливого успіху, тремтіла вся й не розуміла, що їй говорить рабиня. Не розуміла, чого її знову провадять до зали. Стояла перед усміхненою Хризіс, що також колись була танцюристкою. Гетера взяла дівчатко за підборіддя і підвела вгору її обличчя.

      – Таж вона й справді вся в сльозах! – вигукнула зі здивуванням. – Чого ж ти, маленька?

      Ізі довірливо, з неприхованим захопленням подивилась у гарні очі гетери й усміхнулась крізь сльози:

      – Мені здалось, що так страшно смертній прийняти кохання бога. І так невиносно тяжко відмовитись від нього.

      Оплески привітали її несподівану відповідь.

      Вловила сяйливий усміх Антіноя, задоволений погляд Доріс. А Хризіс притягла її до себе й поцілувала, як приятельку.

      – Ще живе вогонь натхнення в дівочих грудях, – сказала Доріс.

      – Чи давно ти танцюєш, дитино? – запиталася Хризіс і посадила Ізі біля себе на своє ложе.

      – Сьогодні перше моє соло.

      – Перед тобою світлий шлях.

      Хризіс відстебнула смарагдове намисто – Лізіїв подарунок – й одягла на Ізіну шию.

      – Візьми це. Це не платня. Бо митцеві не можна заплатити за натхнення. Це – пам’ятка про симпозіон, на якому тебе обняла Терпсіхора. Хай ця дрібничка принесе тобі щастя.

      І, нахилившись до дівчини, тихо додала:

      – Це сильний амулет. Бережи його. А як будеш потребувати поради чи помочі – навідайся до мене. Хризіс пройшла твій шлях і… має добру пам’ять.

      Лізій почув останні слова й зрозумів, що сказані були ці слова, може, більше для нього, ніж для Ізі.

      III. В храмі Серапіса

      Не посилав я пророків тих, а прибігли вони самі.

      Не говорив я їм, а вони пророкували.

Пророк Єремія

      – Варта цезарева! Що? Не чуєш? Так човгай сюди, стара кертице, й подивись! – нетерпеливився Пріск під брамою Серапеума, головної александрійської святині.

      – Заспокійся, центуріоне, – стримував його Татіан, пануючий над собою і в найкритичніших обставинах. – Мусить же вартівник виконати всі розпорядження! Ми ж на тому виграємо, що все відбувається в належному порядку.

      – Коли ж стільки марнується часу.

      Татіан спокійно поглянув на зорі:

      – Часу вистачить на все. В Лохіасі всі ще сплять. А симпозіон потриває… коли потім схочеш ще забавлятись.

      – А чом би й ні? – дратувався Пріск. – Ми, вояки, призвичаєні робити все махом. І не терпимо перешкод.

      – Але – без гніву, – знуджено сперечався Татіан. – Згадай, як нас вчили в дитинстві: «Гніваєшся, Зевсе? То правда не з тобою».

      Третій – Антістос, юнак, що перед годиною розмовляв на симпозіоні з Татіаном і Пріском, весело засміявся:

      – Ми ж мусимо зробити СКАЧАТЬ