Сон тіні. Наталена Королева

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ потужна рука твердого Риму не чавила навіть на забавах найвизначніших людей Александрії? Дарма, що сьогодні скрізь шанували бенкетами цих представників Риму

      Кальпурніан «заминав» прикру пригоду:

      – Повстання проти жіноцтва – застарілий забобон. Мусиш погодитись, Вере, що коли б наша мідянокоса пряла вовну в гінекею, то її чарівний погляд і глибокий розум не були б джерелом нашого – і твого – натхнення.

      – О, о. Отож-бо саме воно й є! – уперто не здавався підпитий Вер. – І я ж кажу: для жінок – гінекей! І жодні це забобони, лише непорядок. Поет казав… як це так? Та все одно, жінкам дбати про вовну, господарство, а до іншого – зась! Натхнення? Освіта? Права? Може, ще й право розпоряджати своїм майном? Безглуздя це! – він стукнув п’ястуком. – Годі! Як влада буде в моїх…

      Початок промови, викликаючи скандал, обурив, але кінець її втонув у веселому й однодушному сміху. Надто нерозумно було прилюдно признаватись про свої забаганки на трон у добі повного цезаревого тріумфу. До того ж, хто з присутніх не знав, як Верові залежить на майні його дружини?

      Велику зручність і винятковий такт мусив проявити Татіан, щоб заспокоїти розігрітого вином цезаревого спадкоємця і непомітно вивести його з симпозіону.

      Та ще перед тим Кальпурніан взяв у раба вінок з тополевого листу й фіалок, підніс його вгору і зробив рух, як перед промовою в сенаті:

      – Патриції! Августіани! І ви, присутні тут красуні! – вклонився кільком гетерам, що були на симпозіоні. – Я вгадую, що всі згідні обрати Доріс. – Сенатор поклав вінок на голову гетери і м’яко перервав овацію. – Я ще не скінчив. За звичаєм мусимо вибрати й тему для початку розмови. Щодо мене, то я б радо послухав, що ліпше: чи жінка – радість і натхнення, як от наша славна володарка, що у твердому, давньому Римі звали «матрона столатта» – статечна, поважна пані дому?

      – Згода! Евое! Чудова тема!

      – Дозвольте мені, єгиптянинові, пригадати, може, не зовсім пам’ятну римлянам подробицю, – озвався стрункий юнак Мена, син фабриканта папірусу. – На нашій землі жінка була завжди рівною й рівноправною мужеві. Чей же повинно так бути й далі?

      – А певно!

      – З якого дивитись боку! – посипались зауваження.

      Але Доріс вже підвелась зі свого ложа, де не сиділа, як було звичаєм у Римі, а напівлежала, способом грецьким.

      На її знак до зали вступив хор її учениць.

      Акорд ліній і барв, грації й принади творили молоді тіла, огорнені напівпрозорими завоями.

      Двома гуртками з боків великої заглибини у стіні, де заквітчана трояндами й міртами стояла мистецька статуя Афродіти, псалтрії-співачки почали тихо співати гімн богині.

      Доріс, сама немов прекрасна богиня світанку Еос, вилила трохи вина зі свого келиха, як офіру, на вівтар перед статуєю і, вклонившись, промовила:

      – Слава тобі, Афродіте, радосте богів і людей! Дяка тобі, що вчинила мене тим, чим я нині: почесною і вільною гетерою!

      – Слава СКАЧАТЬ