.

Чтение книги онлайн.

      Нема що й казати – я сів біля Йоська і поміг йому краяти папір для кльозету. А небавом прителіпався дідусь Абелес із живою куркою під пахвою, скинув сурдута і капелюха і вийшов з куркою на подвір’я, тоді я вперше побачив, як курка стає кошерною: дідусь узяв її обома руками і почав рвучко метляти так, аби голова крутилася і крутилася, наливаючись кров’ю, а коли стала уже такою червоною, як помідор, дідусь вийняв з кишені тесака і одним махом відбатував голову та зачекав, поки стече вся кров.

      – Нам заборонено вживати в їжу кров, – пояснив Йосько, а я лише співчутливо похитав головою, розуміючи, що Йосько ніколи-ніколи не спробує такого смаколика, як кишка, начинена кров’ю і гречкою, не кажучи вже про шинку чи сальцесон.

      На ту пору прийшла Лія і, побачивши наше заняття, розсміялася:

      – А що, Йоселку? Найняв собі шабесґоя? Може, хай би нам ще й кльоцки зготував на завтра?

      – Що таке шабесґой? – запитав я.

      – Коли жид не може виконати якоїсь роботи в суботу, то кличе на поміч не-жида, і такий помічник називається шабесґоєм, – пояснила Лія. – Коли закінчиш ту свою премудру роботу, поможеш мені ліпити кльоцки?

      – Я, крім снігової баби і хлібних кульок, ще ніц не ліпив.

      – Нічого, я тебе навчу. Колись мені подякуєш.

      Ну, і ми з Лією потім ліпили кльоцки з картоплі і сиру, дід Абелес скубав курку, а Йоськова мама місила тісто на солодкий пиріг, у той час як бідний Йосько прів над наукою. Бо Ґолда найняла для Йоська учителя івриту, пана Каценелєнбоґена, який завше, навіть серед спекотного літа, носив чорного сурдута і чорного широкополого капелюха, з-під якого на всі боки теліпалися пейси, а що бідний Йосько, навчаючись івриту, мусив мати покриту голову, то пан Каценелєнбоґен приносив для нього свого капелюха, котрий був вочевидь завеликий, тому з-під нього стирчали не пейси, яких Йосько не мав, а папільйотки мами Ґолди, піт стікав йому по обличчю струмками, і сам він під кінець уроку ледь не плакав, а ми зазирали у вікна і чекали, коли закінчаться його муки, щоб іти грати в копаного м’яча. Іврит Йосьові давався тяжко, та він і взагалі не міг второпати, навіщо йому це, коли хоче бути музикантом, а не рабином, але мама Ґолда була вперта, вважаючи, що саме іврит є ознакою інтелігентності, і хтозна, може, коли-небудь її синочок таки поїде на землю предків. Ото ми й стали думати та гадати, як би допомогти нашому горопашному Йосьові. І тут Вольфові спало на думку простежити весь маршрут пана Каценелєнбоґена від його хати до Йоська, так ми й зробили, але нічого корисного для нас не помітили, хіба що усталену звичку вчителя зупинятися перед будкою на Легіонів і випивати склянку цитринової газ-бульки, але Яся та обставина вельми зацікавила, і, вигукнувши: «Еврика!», нагадав, що в тій будці торгує пан Рубцак, якого він добре знає, бо сусідить з ним, і не раз помагав йому після школи, і було б просто чудово провідати його саме тоді, коли тудою буде проходити Йоськів СКАЧАТЬ