Танґо смерті. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що там на сніданок, на що бабця неодмінно повідомляла, що їсти йому доведеться псячі гівенця у підливі бешамель.

      Щойно коли дідусь помер, бабуся полегшено зітхнула, але перед тим, ясна річ, виконала свій незабутній плач, у якому, щоправда, ні слова не було про презервативи, шмінки і майтки, а було таке голосіння, що нехай Ярославна сховається.

      – Боже, Боже, скільки я через нього намучилася, і що я тільки в тих кишенях не знаходила! – зітхала вона за поминальним столом у колі родини і сусідів. – Ото тільки й відпочила, коли його на війну забрали. Ніколи я не знала, де він подівся, що робить, з ким здибається. Ніколи нічого мені не казав. Не була певна жодної ночі, чи дочекаюся його бодай на ранок. Нарешті це все скінчилося, вже я не мушу переживати. Тепер я знаю, де він і що з ним усе файно.

      Опісля всі присутні пірнули в спогади про дідуся, і я уперше почув про його заводіяцький характер, адже за моєї пам’яті він не скидався на гультіпаку, зате замолоду він теж любив хляти пиво не в порядних кнайпах, а в зачучверілих мордовнях, у яких рідко обходилося без авантури, бо сміливо рвався у першу-ліпшу бійку і заспокоювався лише тоді, коли покидав її з підбитим оком, розквашеною губою, надірваним вухом чи вирваним віхтем чийогось волосся у кулаку, а своє гультяйство дідусь намагався прикрити тим, що ходить до читальні на проби вистави, та одного разу прителіпався аж над ранок і на всеньке подвір’я кричав:

      – Дубрийдинь, муї куханє!

      – Я ті дам, куханє! – відповідала бабця. – Ти перши кажи, десь був цілу ніч.

      – Та я був у читальні. Вчора була проба, та во прийшла пуліція та й нас всіх накрила, та й ми всі во так пирисиділи в криміналі, ая!

      – А то брехайло! А жиби ти скапав, як та свічка! А жиби ти спух, як та нитка! А жиби тобі всі зуби повипадали, окрім удного, кутрий би тебе все життя булів! Я ті дам читальню, я ті дам кримінал!

      – А бігме, жиби я сі з того місця ни рушив! Та ми тому ни винні, жи прийшов, рузуміїш, той во шпіциль*, утой шпаґат* і ше там кількох і забрали нас.

      – А дівок з вами також забрали?

      – Яких дівок? Дівки там ни були. Та шо ти сі вчипила? Та я пішов просто з праці, з мулярки ду читальні… ну… дивисі і такі во авантури ми мали.

      – А Ірка шо? А Стефка шо? Вони теж на пробах? Більши мині ані на крок до читальні!

      – Та знаєш, та то так ни можна ду читальні ни худити… Худи раз зі мною, во, тай пубачиш, жи то жадної паскудної руботи нима… тамечки во така прусвітянська в нас рубота є.

      Спогади про «просвітянську роботу» неодмінно викликали дружній сміх, особливо згадка про те, як бабуся уперше одного ранку виявила на його манкеті ядучу червону шмінку та влаштувала скандал, який надовго запам’ятався усім сусідам. Можливо, що той скандал і не був безпідставним, і дідусь таки справді скочив у гречку, а бабуся вибігла з тією сорочкою на балькон і виголосила полум’яну СКАЧАТЬ