Князь Ігор. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще дужче. Видно було, що він вражений несподіваною звісткою і стурбований нею не на жарт.

      А Туглій не вгавав:

      – Я так і знав, що ми під цим клятим городищем прогайнуємо дорогий час! – і грюкнув кулаком по столу. – Вся Русь уже оповіщена про наш напад! Добре, якщо князі й досі стоять за Альтою… А якщо рушили сюди? Що буде? Вай-пай!.. – Кончак ще дужче засопів носом, похмуро глипнув очищами.

      – Помовч, хане! Поговоримо про це пізніше! А зараз подякуємо нашому другові Самуїлові за таку важливу звістку. – І повернувся до купця: – З цієї хвилини ти вільний і можеш їхати на всі чотири сторони! Що б ти хотів у мене попросити?

      Самуїл підхопився на ноги і низько вклонився.

      – Дякую, хане, за таку велику ласку… Воля для людини – то найбільший скарб!.. Але якщо ти дозволяєш звернутися до тебе з просьбою, то я насмілюся просити у тебе…

      Купець замовк у нерішучості. Кончак підбадьорив його:

      – Ну ж, кажи! Не бійся!

      – Якщо твоя ласка, то відпусти зі мною ось цього хлопця, – і поклав руку на плече Жданові. – Твої люди забрали у мене аж чотирьох холопів, то дай мені хоч одного. Та й мандрувати взимку самому небезпечно – сам знаєш…

      Кончак махнув рукою.

      – Гаразд, бери… Бранців маємо досить… А шляху в Половеччину не забувай. Ось тобі моя тамга – з нею безборонно проїдеш через усі половецькі заслони. Привозь товари на Тор – вигідно продаси. – І кинув на стіл кружало вичиненої шкіри з намальованою на ній собачою головою і двома перехрещеними під нею стрілами – це був родовий знак хана. – Тобі і твоєму супутникові дадуть коней і харчів на тиждень. Ти задоволений? Вай-уляй!

      – Задоволений, хане, – схилив знову у поклоні голову купець.

      – Тоді йдіть!

      Коли вийшли, Ждан сказав:

      – Дякую тобі, дядьку Самуїле, що не забув про мене – визволив з неволі тяжкої… Однак скажи мені – навіщо ти розповів про князів? Навіщо розпатякав, що вони стоять на Альті? Не вистачало тільки шепнути Кончакові, які у них сили! Це ж пряма зрада!

      Самуїл усміхнувся розбитими губами, обняв хлопця за плечі.

      – Не турбуйся! Так вони від мене правду й почують – аж обома вухами! Аякже!.. Е-е, отроче, не знаєш ти дядька Самуїла!.. Та набрехав я їм усе від початку й до кінця!

      – Як? І про князів, і про Альту?

      – І про князів, і про Альту… Як тільки Кончак запитав, я відразу змикитив, що він боїться, як би його тут не застукали зненацька! Бо ж сили у нього зараз, видно, невеликі. Скумекав?.. Ні?.. А я йому і про київських князів, і про переяславського, і про чернігівського. Та ще, мовляв, інших очікують… Бачив, як завертівся хан Туглій? Ніби його окропом ошпарили!.. Та й сам Кончак скис, набусурманився, бо не до серця йому така звістка… Не я буду, якщо не чкурне він завтра звідси в свою Половеччину…

      – Ну, якщо так…

      – Завтра побачимо – як… А нині ходімо спати, якщо у тебе тут є теплий куток…

      – Куток є, ходімо, – і повів свого рятівника у запічок.

      Вранці обложені дмитрівці висипали на вали і з превеликим подивом і ще з більшою СКАЧАТЬ