Князь Ігор. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

      Дівчина засоромилася і сіла на протилежному від Ждана боці. Крадькома глянула на хлопця. І знову їхні погляди зустрілися. На цей раз надовше.

      Любава була зовсім молода – шістнадцяти, від сили сімнадцяти літ. Невеличка, міцна, темноока, з розпущеною густою косою і виразними темними бровами, вона скидалася на ластівку або на чисте звірятко, що сполохано визирає з-за зеленого листу дерева. Ждан подумав: «Боже, яке диво зросло в цій маленькій, убогій хатині! І як добре, що воно не потрапило в полон до степовиків, де швидко линяє дівоча краса!»

      А Любава тим часом думала про те, що доля несправедливо повелася з нею. Ось зустріла вона гарного хлопця, князівського гридня, судячи по одягу та зброї. Та що з того! Кому потрібна вона, внучка смерда?14 Ждан завтра вранці встане, осідлає коня – тільки сніг вихором здійметься за ним! Хіба повернеться він коли-небудь до цієї убогої хатини, де з кожного кутка виглядають злидні? Хіба потрібна йому холопка, в якої ні поля, ні лісу, ні коня, ні корови, а лише руки, щоб працювати на тіуна, боярина чи князя?

      А Ждан вродливий, такий у нього лагідний, добрий погляд! Боже, чому ти такий несправедливий до мене?

      Любава опустила очі і взялася за ложку. Вона була голодна, але не насмілювалася простягнути руку, щоб узяти шматочок сала чи ковбаси. Їла черствий хліб і борщ, що пахнув буряками.

      Спостережливий Самуїл хмикнув у бороду.

      – Е-е, голубонько, так не годиться! Дала нам гаряченького та сама і їси, а нам залишаєш сало та ковбасу, що, як і ми, закоцюбли на морозі! Так не піде! Берися за ковбасу, а ми погріємося біля борщу!

      Всі засміялися, і за столом відразу установився дух доброзичливості і невимушеності, що зближує незнайомих людей, робить їх щирими, відвертими і приязними. За їжею та розмовами швидко плинув час. Самуїл і Ждан дізналися, що дід Живосил усе життя шевцював, бо не мав своєї землі, шив непогані чоботи та жіночі черевики. Та з літами втрачалася гострота зору, бо ж працював при лучині, а відтак втрачалися і заробітки. Йому перестали замовляти нове взуття, лише найближчі сусіди, по старій пам’яті, приносили який-небудь шкарбан, щоб залатав дірку чи підбив підметку. А хіба це заробітки?.. Коли б були живі син з невісткою, то якось би викручувались, але ж налетіли половці – сина вбили, невістку забрали… Як тут викрутишся? А треба ж і прогодуватися, і вдягтися, і внучці коралі та підвіски купити, бо вже ж ген яка дівка вибехкалася!.. А ще ж треба і князівське сплатити, і десятину на церкву дати, і бояринові, і посаднику, і тіунові… А де взяти?

      – Нелегке життя, – погодився Самуїл.

      Розмова затяглася допізна. Лише коли заспівали перші півні, лягли спати: чоловіки на полу, Любава – на печі.

      Прокинувся Ждан від приглушеної розмови в сінях. Почав прислухатися. Чийсь грубий голос сердито бубонів:

      – Мені набридло ждати, Живосиле! Або віддаси борг нині, або хай дівка відробить!

      – Будь людиною, Карпиле! – перечив Живосил.– Віддам! Усе віддам! А тим часом бери те, що маю…

СКАЧАТЬ