Лісова пісня. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ основу республіканського Риму і вибудує нову імперію, засновану на християнських цінностях, з новою столицею – Єрусалимом. Ця ідея нової імперії, «небесної держави», держави наднаціональної, космополітичної, яку обстоює Парвус, не випадково осуджується Лесею Українкою, бо вона бачила, як великодержавна ідеологія Російської імперії експлуатує християнські цінності, як виношується і войовничо утверджується міфологема Третього Риму – православної столиці нової імперії Москви.

      Варвар Нартал, свободу якому подарував патрицій Лю-цій – великий патріот республіканського Риму, під впливом свого недавнього пана, благородного християнина, приймає християнську віру і починає активно її поширювати. І тільки перед стратою колишній раб починає прозрівати, що він перетворився в знаряддя Римської імперії, яка прагне втримати завойовані нею народи за допомогою оновленої політики – шляхом демонстративної любові, нарочитої довіри до пригноблених та заманювання новою вірою в тенета зажерливого Риму.

      Я зрозумів тепер, що вас призводить,

      вас, вояків жорстоких, переймати

      релігію любові та покори, —

      ви сковуєте тим ще не закутих,

      без війська хочете весь світ зажерти,

      всіх варварів в кормигу запрягти,

      всі Карфагени зруйнувать без зброї.

      Християнство як система ціннісних орієнтацій викликало тривогу в Лесі Українки передусім тому, що формувало масову свідомість, колективістську людину, та, головне, нівелювало особистість шляхом зневолення її індивідуальної ініціативи, її права на власну думку та незалежну поведінку.

      Головний герой драми «У пущі» Річард Айрон відзначається вільнолюбством, силою духу, незалежністю думки, тому проповідник Годвінсон, який зумів прихилити громаду пуритан до себе і цим здобув над віруючими владу, прагне будь-якою ціною, передусім інтригами, фарисейським тлумаченням Біблії, демагогією та майстерним психологічним впливом на пуритан, викликати ненависть до гордого митця і викинути його з громади.

      По суті, проповідник Годвінсон руйнує громаду як «вільне й незалежне тіло», як живий організм, який здатний до самооновлення завдяки внутрішній енергії кожного із його вільних членів.

      Годвінсон своїми демагогічними проповідями із вільних особистостей творить контрольовану ним масу, натовп, який готовий діяти так, як велить їхній ідейний провідник. Він вселяє у їхню свідомість рабський дух, проти якого з особливою ідейно-емоційною пристрастю бунтувала і Леся Українка, і Іван Франко, і Тарас Шевченко…

      Подолання, викорінення «сього рабського духу» – основна спонука громадської активності і Лесі Українки, і Франка – вони приречені «гукати на майданах», «прорицати, аки одержимі», «двигати це ярмо» національного обов’язку. Це своєрідний національний фатум. Але заради чого? Щоб посіяти революційну бурю, викликати гнів кривавої помсти рабського народу і залити край руїни ворожою кров’ю? Ні, так не думає ні Леся Українка, ні Іван Франко, який, до речі, в листі до Ольги Рошкевич СКАЧАТЬ