Лісова пісня. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ простора й її славне ім’я – Росія» (8, 18). У цій духовній Бастилії, свідчить її «ув’язнена», можна мешкати лише за умови, що добровільно позбавиш себе імені або позбавишся всього. То хіба «співачка-невільниця» може співати на руїнах національних святинь?

      Леся Українка, як пророчиця Тірца з драматичної поеми «На руїнах», «не хоче грати на руїні» – обов’язок митця полягає в тому, щоб руїна національних святинь озвалася на пророче слово, щоб збудила в ній «не тільки голос, а й душу вічну».

      Для поетеси служіння національній ідеї не є свідченням тенденційності творчості, засобом упокорення творчої фантазії задля припасування образної системи твору в «прокрустове ложе» класової ідеї.

      Устами Тірци вона закликає до єдності всіх національних сил, а не до класового розмежування в національному стані, на гнобителів і гноблених.

      Вже пора,

      щоб лев з ягням як браття поєднались,

      Іудин лев нехай шакалів душить,

      а не займа господню отару.

      Національне єднання, збратання творчих сил необхідне для того, щоб на своїй землі силами молодих взятися «до іншої сівби і ждати інших жнив». Для цього необхідно «розкувать ярмо залізне на коси та серпи» та зорати плугами покрите зчорнілою стернею широке поле землі обітованої.

      Чого блукати нам? Чого шукати?

      Чи се ж не та земля, що здобували

      для нас батьки своєю крів’ю й потом?

      Подвижницька праця на національній ниві спроможна об’єднати пригнічений духовно люд, який складе каміння в підмурівки:

      Щоб не казали люди: тут руїна;

      щоб мовили: колись тут стане дім.

      У пристрасному памфлеті-посланні славетним французьким митцям, які прославляли Миколу II, Леся Українка як одна із багатьох «російських ув’язнених» сказала: «Ганьба вільним поетам, які перед чужинцем дзвенять ланками своїх добровільно накладених кайданів. Неволя ще мерзотніша, коли вона добровільна» (8, 17).

      Висловлюючи ганьбу лицемірній музі, Леся Українка від свого імені та від імені інших ув’язнених поетів, які «призвичаїлися до пісень без відгуку», стверджує: «Можна все згнітити, за винятком голосу душі, – він дасть себе почути і в дикій пустелі, і серед натовпу, і навіть перед царями. І чоло, що ніколи не зазнало лаврів, не менш горде, не менш чисте, воно не потребує лаврів, щоб приховати якесь безчестя» (8, 17).

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

      1

      Українка СКАЧАТЬ