Американська трагедія. Книга 2. Теодор Драйзер

Чтение книги онлайн.

      Але Мейсон уже задавав нове запитання:

      – Так. Одну хвилину. Ви кажете, що повезли її туди без усякого наміру вбити?

      – Так, сер.

      – Добре, але тоді чому ж ви записались у готелі на Біг-Бітерні і на озері Грасс під різними іменами?

      – Просто я не хотів, щоб хто-небудь дізнався, що я був там з нею.

      – А, розумію! Не бажали скандалу в зв’язку з її вагітністю?

      – Ні, сер. Тобто так, сер.

      – А вас не турбувало, що її ім’я буде зганьблене, якщо її згодом знайдуть?

      – Та я ж не міг знати, що вона потоне,– метко відповів Клайд, вчасно відчувши пастку.

      – Але ви, звичайно, знали, що самі туди не повернетесь?.. Це ви твердо знали. Хіба не так?

      – Та що ви, сер, я зовсім цього не знав! Я думав, що повернусь.

      «Спритно, спритно!», – подумав Мейсон, але не промовив цього вголос, а швидко сказав:

      – Отже, саме для того, щоб вам було простіше і легше повертатись, ви взяли свій чемодан з собою, а її чемодан залишили на станції? Хіба так роблять? Як ви це поясните?

      – Але я взяв чемодан не тому, що збирався втекти. Ми вирішили покласти туди сніданок.

      – «Ми» чи ви?

      – Ми.

      – Значить, вам треба було тягти з собою цей великий чемодан заради невеликого сніданку? Хіба ви не могли загорнути його в папір або покласти в її сумку?

      – Ну, бачите, її сумка була повна, а я не люблю носити всякі клунки.

      – Так, розумію… Ви занадто горді і делікатні, га? Однак гордість не завадила вам тягти вночі важкий чемодан дванадцять миль з ґаком до Бухти Третьої милі, і вам було байдуже, що це можуть побачити?

      – Просто, коли вона потонула, я не хотів, щоб стало відомо, що я був там з нею, і мені довелось піти…

      Він замовк, а Мейсон дивився на нього і думав, яку безліч запитань він хотів би ще задати… ще багато, дуже багато запитань, на які, – він знав, – Клайд не зможе ясно відповісти. Однак ставало вже пізно, а в таборі ще залишались речі Клайда, – чемодан і, можливо, костюм, в якому він був того дня на Біг-Бітерні, – сірий, як казали, а не той, в якому він зараз. Цей допит може ще багато чого дати, якщо продовжувати його, але навіщо робити це тут, коли насувається темрява? Адже доведеться ще повертатись, і тоді буде вдосталь часу для подальших розпитувань.

      І тому, хоч як прикро було Мейсону припиняти в цю хвилину розмову, він сказав:

      – Ну, от що, Гріфітс, поки що ми дамо вам перепочити. Можливо, все було так, як ви сказали, не знаю. Від душі сподіваюсь, заради вас же самого, що все це правда. У всякому разі ви підете зараз з містером Краутом, – він покаже вам, куди.

      Потім він обернувся до Суенка і Краута:

      – Тепер, друзі, ми от що зробимо. Стає пізно, і нам треба поспішати, якщо ми хочемо сьогодні ночувати під покрівлею. Містер Краут, ви одведете СКАЧАТЬ