Американська трагедія. Книга 1. Теодор Драйзер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ де Клайд спочатку шукав роботу, і веселим, шумливим гуртом рушили до Фріссела.

      – Чули, яку штуку викинув учора з нашою конторою один хлопець із Сент-Луїса? – спитав Хегланд, звертаючись до всіх разом, коли вони рушили до ресторану. – В суботу замовляє телеграфом із Сент-Луїса номер для себе і для дружини – вітальню, спальню і ванну кімнату і наказує поставити в кімнатах квіти. Мені зараз розповів Джіммі, номерний клерк. Потім він приїздить сюди з своєю дівчинкою, і вони записуються як подружжя, – зрозуміло? А дівчинка прегарненька, я бачив. Ні, ви слухайте! Прожив він у готелі три дні, наші вже почали позирати на нього скоса – розумієте, обіди до номера і все таке… Потім у середу приходить він до контори і каже, що його дружина їде назад до Сент-Луїса і що йому тепер не потрібний такий номер – вистачить і однієї кімнати, і щоб перенесли його скриню і її речі до нової кімнати, бо жінка має от-от приїхати. А скриня, бач, не його, а теж її, – зрозуміло? І нікуди вона не їде, і знати нічого не знає. А їде він. Наставив усім носа, зрозуміло? І покинув її із скринею без жодної копійки. Зрозуміло? А тепер вони її не випускають з її скринею, а вона плаче та друзям телеграми розсилає. А платити силу грошей треба. Бачили ви таке? Квіти в кімнаті! Троянди! І по шість разів їжу в номер носили, ну й пив він теж, ясна річ!

      – Я знаю, хто це! – вигукнув Поль Шіл. – Я носив йому вино. Так я й знав, що тут щось не гаразд. Надто вже він був ввічливий і говорив занадто голосно. А на чай тільки й дав, що десять центів.

      – І я його пам’ятаю, – сказав Ретерер. – Він звелів мені принести всі чікагські газети за понеділок і теж дав тільки десять центів. Він мені ще тоді здавався пройдисвітом.

      – Справді, сіли вони з ним у калошу, – сказав Хегланд. – А тепер вони намагаються стягнути гроші з неї. Ось як!

      – Мені здалося, що їй років вісімнадцять-двадцять, не більше, – вставив Артур Кінселла, який досі мовчав.

      – А ти їх бачив, Клайд? – спитав Ретерер; він взагалі взяв шефство над Клайдом і тепер намагався підбадьорити його і втягти до спільної розмови.

      – Ні, не пам’ятаю, – відповів Клайд. – Мабуть, мене до них не посилали.

      – Ну, виходить, ти пропустив нагоду подивитись на рідкісного птаха. Він такий високий, у довгому чорному англійському пальті, котелок насунутий на очі, і світло-сірі гетри. Бачили б ви, як він розгулює, та ще з паличкою! Я спочатку думав, що це якийсь англійський герцог. Треба тільки вбиратися в усе англійське і розмовляти голосніше та всіма командувати – і клюне: кожен повірить.

      – Це правильно, – зауважив Девіс Хігбі. – Добра штука англійський стиль. Я і сам не проти, щоб так одягтися.

      Вони двічі повернули за ріг, перейшли одну за одною дві вулиці і, нарешті, всією компанією увійшли до Фріссела. Клайда засліпило яскраве світло, що відбивалося на фарфорі, на сріблі, на обличчях відвідувачів, він був приголомшений гудінням голосів і брязкотом посуду. Ніколи ще, коли не брати до уваги готелю «Грін-Девідсон», СКАЧАТЬ