Американська трагедія. Книга 1. Теодор Драйзер

Чтение книги онлайн.

      – Правильно! – підтримав Артур Кінселла. – Я теж не хочу напиватися так, щоб втрачати розум. Але ще зарано турбуватись про це.

      – А ти, Хігбі? – звернувся Хегланд до окатого юнака.

      – Мені теж манхеттенського, – сказав той і, глянувши на офіціанта, що стояв поруч, спитав: – Як справи, Денніс?

      – Не можу поскаржитись, – відповів офіціант. – Останніми днями зовсім добре. А як справи в готелі?

      – Прекрасно, прекрасно, – весело відповів Хігбі, вивчаючи меню.

      – А ти, Гріфітс? Що ти питимеш? – спитав Хегланд.

      Він був обраний за церемоніймейстера, щоб стежити за виконанням замовлень, сплатити рахунок, дати чайові, і тепер виконував свою роль.

      – Хто? Я? О, я… – вигукнув Клайд, досить-таки збентежений цим питанням.

      Адже він ніколи до цієї хвилини не доторкався ні до чого міцнішого за каву чи морозива з содовою водою і тепер був трохи наляканий веселою розв’язністю, з якою інші замовляли коктейлі й віскі. Звичайно, він не міг зайти так далеко… проте він давно знав з 'їх розмов, що в такі вечори вони всі п’ють, і не уявляв собі, як можна відстати від інших. Що вони думатимуть про нього, якщо він відмовиться пити? Потрапивши до цієї компанії, він весь час намагався здаватися такою самою досвідченою світською людиною, як і вони. І проте він ясно відчував за плечима ті роки, коли йому безперервно товкмачили про «жахи» пиятики й поганої компанії. В глибині душі Клайд давно вже повставав проти всіх цих текстів і речень, на які завжди посилалися його батьки, і глибоко зневажав за тупість і нікчемність обірвану юрбу нероб і невдах, яких у місії Гріфітсів намагалися рятувати, – і все-таки тепер він завагався. Пити йому чи не пити?

      Він вагався лише якусь частку секунди, коли в ньому заговорило минуле, а потім сказав:

      – Що ж, я… я теж вип’ю рейнвейну із зельтерською.

      Він розумів, що така відповідь – найлегша і найбезпечніша. Безневинний характер цієї суміші – рейнвейну із зельтерською – уже був підкреслений Хегландом і рештою юнаків. І все-таки Ретерер замовив собі саме рейнвейн, – ця обставина, як відчував Клайд, робила і його власний вибір не таким уже помітним і смішним.

      – Послухайте, що діється! – драматично вигукнув Хегланд.

      – Він теж хоче пити тільки рейнвейн із зельтерською! Давайте щось робити, бо, видно, наша вечірка закінчиться до пів на десяту.

      Девіс Хігбі, набагато різкіший і шумливіший, ніж можна було думати з його приємної зовнішності, повернувся до Ретерера:

      – Чого це ти спозарана робиш дурниці з цим рейнвейном і зельтерською, Том? Не хочеш повеселитися сьогодні?

      – Я ж сказав, чому, – відповів Ретерер. – І потім, коли ми минулого разу зайшли до того кубла, в мене було сорок доларів, а вийшов я звідти без жодного цента. Цього разу я хочу знати, що зі мною діється.

      «Те кубло», – подумав Клайд, слухаючи розмову. Виходить, після вечері, коли всі СКАЧАТЬ