Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович

Чтение книги онлайн.

      Дизмі стало незручно. Він поліз в кишеню і дістав кілька банкнотів по десять злотих.

      – Я вам позичу, панно Маню. Двадцяти вистарчить?

      Дівчина з подивом дивилася на гроші. Вона ж бо знала, що квартирант ще опівдні не мав ні копійки за душею. Звідки ж стільки? Хіба що вкрав. Може, для того і надягнув фрак. «Втім, – подумала вона, – що мені до того?»

      Никодим простягнув їй два папірці.

      – Ось, прошу!

      Манька заперечливо похитала головою.

      – Не хочу. Не візьму. Віддавати нічим.

      – Ну і не потрібно.

      – Не хочу, – спохмурніла вона. – Бач, банкір який! Відвернула голову і тихо додала:

      – Хіба що… Дарма не хочу. Хіба що підете зі мною.

      – Е-е-е, – пробурмотів Дизма і почервонів. Манька зазирнула йому в очі.

      – Не подобаюсь?

      – Чому ж ні.

      – Теж мені мужчина! – несподівано вирвалося у неї зі злістю. – У-у-у – калоша!

      Вона повернулася на підборах і повільно рушила до будин-

      ку.

      – Панно Маню! – крикнув він їй навздогін. – Заждіть, підемо.

      Вона почекала, а коли він порівнявся з нею, сказала:

      – Ще за номер п’ять злотих.

      – Гаразд, – відповів він. Вони мовчки йшли вузькими вуличками.

      Сонний бурмило у плюшевому жилеті відімкнув їм двері, повів у тісний брудний номер і простягнув руку. Дизма заплатив.

      Крізь старі сірі фіранки било яскраве сонце. У номері було душно, парко і відгонило затхлістю.

      – Може, вікно відчинити? – запропонувала Манька.

      – Вже пізно. Додому пора. Напевно, година десята, – відповів Дизма.

      Перед маленьким люстерком Манька розчісувала вищербленим гребінцем густе чорне волосся.

      – Знайшли місце? – кинула вона байдуже. Раптом Дизму охопило нестримне бажання покрасуватися перед Манькою. Він вийняв з кишені усі свої гроші і розклав на столі.

      – Подивися, – сказав він з посмішкою.

      Манька повернула голову – і вирячила очі. Вона довго вдивлялася у банкноти.

      – Скільки грошей… Скільки грошей… Та ще й усі папірці по п’ять сотень. Чорт забирай!

      Никодим насолоджувався справленим враженням. Дівчина схопила його за руку.

      – Слухай! Ти був на «ділі»? – запитала з подивом.

      Дизма розсміявся і так просто, задля жарту, відповів:

      – Ага!

      Манька обережно доторкнулася кінчиками пальців до грошей.

      – Скажи… скажи… – прошепотіла вона, – ти ходив на «мокре»?

      Дизма кивнув.

      Вона мовчала, але в її очах світилися страх і захоплення. Вона ніколи не могла допустити, що цей тихий квартирант, цей тюхтій…

      – Ножем?

      – Ножем.

      – Важко було?

      – Тю. СКАЧАТЬ