Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ керівні ідеї, та й на це завжди знайдеться рада, і що він, Куницький, в невідплатному боргу перед люб’язним паном Дизмою, який захотів ласкаво представити його панові міністрові.

      Потік красномовства лився так бурхливо, що безмежно здивований міністр зміг лише пробурмотіти:

      – Дуже приємно.

      Однак коли настирливий старий зашепелявив про казенні ліси в Гродненському воєводстві і про якісь лісопильні, які… Міністр обірвав сухо:

      – Звільніть мене, будь ласка, від цього хоча б на бенкеті. А то мені буде нічого робити в міністерстві. Він подав руку Дизмі, кивнув Куницькому і пішов.

      – Міцний горішок цей ваш міністр, – сказав Куницький, – ну, я не чекав. І завжди він такий?

      – Завжди, – про всяк випадок відповів Дизма.

      Раут закінчився. Багато його учасників перейшло на вечерю до ресторану поряд.

      Старий прив’язався до Дизми. За столом сів поруч і базікав без упину. У Дизми голова пішла обертом.

      Правда, причиною тому був, мабуть, коньяк та два-три бокали вина, втома наростала, хилило до сну. До того ж увесь час треба було ще їсти й пити, що було справою дуже складною, зважаючи на кількість уже спожитого. Дизма став вже із задоволенням подумувати про те, як він, повернувшись до себе на Луцьку, поставить вузьке ліжко біля вікна і завалиться спати. Завтра неділя, може, дадуть поспати й до десятої.

      Але Куницький взяв його під руку.

      – Дорогий пане, не відмовте в люб’язності, ще тільки одинадцята, давайте вип’ємо по чарочці доброго угорського! Я зупинився тут, у «Європейському», на другому поверсі. У мене до вас дуже важлива справа. Ну, дорогий пане Дизмо, адже ви мені не відмовите?! Посидимо в тиші, у спокої, за келихом доброго винця… Ну, що? Тільки півгодинки, тільки п’ятнадцять хвилин.

      І він майже насильно потягнув Дизму. Вони вийшли у вестибюль і незабаром опинилися у просторому номері. Куницький подзвонив і звелів подати угорського.

      Між тим безупинний коловорот скляних дверей за кожним обертом викидав назовні чоловіків у циліндрах і дам у святкових туалетах. Стоячи на краю тротуару, швейцар вигукнув:

      – Машина пана міністра Яшунського!

      Під’їхав блискучий лімузин, і міністр, прощаючись з полковником Варедою, запитав:

      – Слухай, Вацеку, як прізвище того хлопця, який так відрубав Терковському?

      – Хлопець – хоч куди! – рішуче заявив полковник, дещо нетвердо тримаючись на ногах, – прізвище його Дизма. Ну й відрубав же він…

      – Напевно, поміщик якийсь або промисловець, раз він дружить з отим Куницьким, у якого був суд через постачання шпал. Кажу тобі: молодець! За словом в кишеню не лізе.

      – Так, це мусить бути сильний характер. Вірю у френологію. Череп випнутий вперед і сильно розвинена нижня щелепа. Вірю у френологію. Ну, бувай!

      Загув мотор, грюкнули дверцята. Полковник залишився на тротуарі.

      – Нализався до біди, чи що, СКАЧАТЬ