Название: Манускрипт з минулого
Автор: Петро Лущик
Издательство: OMIKO
Жанр: Историческая литература
Серия: Читай про Львів!
isbn:
isbn:
Як він і гадав, Соколовський вже переслав фотографії з місця події. Переглядаючи знімки, Гайовий щораз ловив себе на думці, що стажер, напевне, все ж має рацію: на самогубство не схоже. А схоже воно на звичайний «висяк»!
Орест знову переглянув фото і здивувався. От чого не вистачає таким жінкам? Красиві, багаті, не спотворені інтелектом. Живи собі і насолоджуйся богемним життям! Так ні, і собі життя скорочує, й іншим жити не дає. Принаймні йому, Оресту Гайовому, в суботу і, судячи з усього, увесь наступний тиждень.
Зрештою, зараз робити будь-які висновки поки що рано, надто мало інформації. Гайовий вирішив дочекатися стажера, виписати йому за невиконану роботу і мати привід піти додому, щоб повернутися аж у понеділок.
Веніамін Соколовський з’явився у кімнаті тоді, коли Гайовий почав втрачати терпіння. Він хотів було вичитати недбайливому стажеру за те, що примусив себе чекати, але його радісний вигляд говорив, що Соколовський вже розкрив справу і зараз явить перед недовірливим шефом злочинця. Але стажер закрив за собою двері, і Гайовий зрозумів, що робота попереду.
– Шеф, я знайшов!
З цими словами Соколовський стомлено опустився на стілець.
– Що знайшов? Злочинця?
– Ні, встановив особу вбитої.
«Гм, також непогано!» – відзначив Гайовий.
– Розповідай, але в міру надходження інформації.
– Розповідаю. Я перевірив усі квартири потрібного під’їзду. Лише у трьох квартирах не відчиняли, але сусіди повідомили, що господарі вже давно поїхали хто у відрядження, хто на моря. Як звичайно, ніхто нічого не чув, лише на восьмому поверсі якась бабулька, котра погано чує, але ще гірше спить, сказала, що пізно вночі їй здалося, що у коридорі хтось вовтузиться.
– Якщо здається, знаєш, що треба робити? – невдоволено поцікавився Орест.
– Хреститися, – парирував Веніамін. – Саме це я і сказав бабульці. Вона сприйняла мої слова буквально, перехрестилася і «Христом-Богом» поклялася, що це їй не причулося. Я так думаю, що вона могла говорити правду. Саме пізно вночі дамочка викинулася з вікна.
– Поки що не почув нічого нового, – остудив стажера Гайовий.
– Тоді я поїхав у центр міста і пройшовся декількома відомими бутиками. Уже в другому мені підтвердили, що ви були праві, шефе: партія одягу обмежена, продали лише два комплекти, причому один купила дружина консула
(мені відмовили в проханні назвати її ім’я), а другий було реалізовано через дисконтну картку. Нашою невідомою є Авдоніна Василина Рудольфівна. Тридцять чотири роки. Вдова.
– Авдоніна? – перебив Соколовського Гайовий. – Знайоме прізвище.
Веніамін усміхнувся, вийняв смартфона і став читати:
– Авдонін Михайло Романович. Сорок дев’ять років. Підприємець, але ходять чутки, що свій статок нажив не зовсім чесним шляхом. Ну, це і не дивно. Загинув у травні цього року під час відпочинку на острові Балі.
«От СКАЧАТЬ