Манускрипт з минулого. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вас до Хелма, – сказав Особінський. – У понеділок разом з відомими істориками ми організовуємо своєрідний форум, обговоримо останні знахідки археологів у базиліці Народження Пресвятої Діви. Гадаю, вас зацікавить ця тема. Запрошую вас і пана Віхуру до себе.

      Валерій Пшеничний здивовано подивився на Войцеха. Той, не відводячи погляду від дороги, лише кивнув головою.

      – Дякуємо за запрошення, пане Особінський! – відповів Валерій. – Ми приїдемо.

      – Чекаю вас у неділю. За проживання прошу не турбуватися, – заспокоїв професор.

      Вражений Пшеничний заховав смартфон у кишеню.

      – Буде цікаво! – зробив висновок Войцех Віхура і переключив передачу.

      ІІІ

      Павло Загородній навіть і не підозрював, що у нього вистачить терпіння не заглядати у закриту скриньку так довго. У понеділок він зміг повністю розрахуватися з кредитом, що протягом двох років душив його сім’ю; для цього вистачило лише половини отриманих за роботу грошей. Він устиг навіть посваритися з жінкою, котра переконувала його не робити того, що він збирався робити. Павло мав твердий намір віддати своєму напарнику Василеві Гутовому його частку. Анастасія так і не змогла зрозуміти, навіщо ділитися грошима з людиною, що залишила його самого перероблювати спільну роботу.

      Кожен так і залишився при своїй думці. Павло відрахував частку заробленого Василем – при цьому врахував останній день роботи – і, дочекавшись рейсового автобуса, відправився в інший район, до села, де жив його тимчасовий напарник.

      Василь Гутовий щиро здивувався, коли Павло підійшов до хвіртки і через паркан голосно запитав:

      – Господарі вдома?

      Василь саме був на ґанку і, судячи з усього, порався по господарству.

      – Ти?

      – Здрастуй, Василю! А я бачу, ти не дуже радий бачити свого напарника! – мовив Павло, тиснучи руку.

      – Те, що бачити не радий, то ти тут вже загнув, але те, що не сподівався – то вірно!

      Він запросив гостя до себе в господу. Позаяк чекати автобуса залишилося недовго – відходив через годину, – Павло запропонував поговорити десь надворі. Василь Гутовий показав на альтанку. Напевне, влітку, серед зелені і стиглих плодів вона виглядала не так похмуро, але зараз був жовтень, теплі дні вже минули, залишивши опале листя на траві, вже давно не жовте.

      – Розказуй, що тебе привело до мене? – нетерпляче запитав Василь, присівши навпроти Павла.

      Той замість відповіді дістав із внутрішньої кишені куртки невеликий згорток і поклав на стіл перед Гутовим.

      – Що це? – не зрозумів Василь.

      – Твоя частка, – відповів Павло.

      Василь недовірливо розгорнув папір і виклав перед собою доларові банкноти.

      – Ти?..

      – Фурія розплатилася зі мною, – пояснив Павло. – Виявилася навіть чесною, хоч це мене також здивувало.

      – Почекай! То ти все ж закінчив роботу? – здивувався Василь. СКАЧАТЬ