Таємничий острів. Жюль Верн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з тривогою чекали, чим закінчиться його розвідка, і щойно інженер подав голос, вони рушили за ним. Різкий і неприємний запах ударив їм у ніс.

      – Цей дим не від вогню, – весело мовив інженер, – це звичайні випари, породжені самою природою. Очевидно, поблизу є сірчане джерело, у якому ми в разі застуди зможемо чудово полікувати хворе горло.

      Підійшовши до місця, з якого виходив дим, вони побачили сірчане джерело, що било з-під скелі. Вода його різко тхнула сірководнем.

      Як і сподівався Сміт, на густому узліссі вони побачили стрімку річечку. Колір ґрунту на її берегах дав колоністам привід назвати її Червоним струмком, бо вона й справді нагадувала струмок. Вода в ньому виявилася прісною. Отже, і води озера, в яке він впадав, так само мають бути придатними для пиття. А якби ще вдалося розшукати поблизу печеру, зручнішу для житла, ніж Комин, то можна було б і оселитися біля озера.

      Рослинність навколо належала до видів, поширених у помірній зоні Австралії й Тасманії. Хвойних дерев, що рясно росли у вже оглянутій дослідниками частині острова, тут не було. Дерева ще не втратили свого листя, хоча був уже початок осені, бо в Південній півкулі квітень є осіннім місяцем і відповідає жовтню в Північній.

      – Шкода, що тут не росте кокосова пальма, вельми корисне дерево з чудовими горіхами! – сказав Герберт.

      По рідких гілках казуарини пурхали сотні птахів, але літали вони так швидко, що юний натураліст Герберт ніяк не встигав розпізнати їхньої породи. Враз із сусідньої гущавини долинув оглушливий і безладний хор голосів. Колоністи почули спів птахів, гарчання звірів і якесь мимрення, що нагадувало говірку тубільців. На щастя, там виявилися не тубільці й не хижаки, а лише півдюжини гірських фазанів-пересмішників. У гущавині Герберт помітив напрочуд гарних диких голубів, крила яких мали бронзовий полиск. У деяких були яскраво забарвлені чубки, в інших – зелені плюмажі. Проте спроби Герберта упіймати хоча б одного з цих птахів не мали успіху.

      Коли колоністи побачили попереду стадо великих чотириногих тварин, що пересувалися величезними стрибками, вони особливо гостро відчули свою безпорадність: маючи в арсеналі лише кийки, вони не могли сподіватися на вдале полювання. Тварини ж стрибали так високо і так легко, що здавались окриленими.

      – Це кенгуру! – вигукнув Герберт.

      Ґедеон Спілет згадав, що філе кенгуру, засмажене на рожні, напрочуд смачне. Не встиг він договорити, як Пенкроф, а за ним Наб і Герберт кинулися наздоганяти кенгуру. Та вже через п’ять хвилин бігу переслідувачі засапалися, а стадо сховалося в гущавині. Собаку так само спіткала невдача.

      Близько третьої години пополудні Топ зник у кущах. Невдовзі почулося його глухе гарчання, і колоністи зрозуміли, що він таки знайшов якусь дичину. Наб кинувся услід за Топом і побачив, як пес пожирає якусь тварину. Виявляється, Топові пощастило натрапити на цілий виводок гризунів, і двоє з них, яких пес задушив, лежали поряд на землі. Це були агуті, трохи більші за своїх тропічних родичів.

      – Ура! – СКАЧАТЬ