Ім'я вітру. Патрик Ротфусс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за обличчями всіх відвідувачів, поки вони оглядали істоту на столі. – Гадаю, він просто старався нагнати ціну.

      – Що ще він казав? – запитав Фурман.

      Шинкар на якусь мить неначе замислився, а тоді знизав плечима.

      – Усього я не почув. Він пробув у містечку всього пару годин.

      – Не люблю павуків, – сказав ковальчук. Він досі сидів по інший бік столу футів за п’ятнадцять. – Накрийте його.

      – Це не павук, – заперечив Джейк. – У нього очей нема.

      – І рота теж, – відзначив Фурман. – Як він їсть?

      – Що він їсть? – похмуро запитав Шеп.

      Шинкар продовжив зацікавлено роздивлятись істоту. Нахилився ближче, простягнув руку. Усі відсунулися від столу ще далі.

      – Обережно, – промовив Фурман. – Лапи в нього гострі, як ножі.

      – Радше як бритви, – відповів Коут. Він легенько провів довгими пальцями по чорному, абсолютно рівному тілу скреля. – Гладенький і твердий, як череп’я.

      – Не займай його, – сказав ковальчук.

      Шинкар обережно взяв одну довгу гладеньку ніжку та спробував зламати її, як хворостину, обома руками.

      – Не череп’я, – виправився він. Притиснув до краю стола й наліг на неї всією своєю вагою. Вона зламалася, різко тріснувши. – Радше як камінь. – Він поглянув на Фурмана. – Звідки на ньому взялися всі ці тріщини? – Показав на тоненькі розколини, якими була вкрита гладенька чорна поверхня тіла.

      – На нього впала Неллі, – пояснив Фурман. – Він зіскочив із дерева й заходився по ній лазити, ріжучи лапами. Рухався дуже швидко. Я навіть не зрозумів, що відбувається. – Нарешті Фурман опустився на стілець, підкорившись Ґремовій наполегливості. – Вона заплуталась у збруї та впала на нього, зламала йому кілька ніг. Потім він кинувся до мене, заліз на мене – і ну повзати. – Він схрестив руки на скривавлених грудях і здригнувся. – Я зумів струсити його з себе й потоптався по ньому як міг. Тоді він знову на мене заліз… – Фурман поступово затих. Його обличчя стало мертвотно-блідим.

      Шинкар, тицяючи у створіння й далі, кивав самому собі.

      – Крові немає. Органів немає. Усередині він просто сірий. – Тицьнув у нього пальцем. – Наче гриб.

      – Тейлу великий, та облиш ти його, – заблагав ковальчук. – Буває ж так, що павука вб’єш, а він ще сіпається.

      – Послухайте самі себе, – в’їдливо промовив Коб. – Павуки не бувають завбільшки, як свині. Ви знаєте, що це. – Він роззирнувся довкола, поглянувши у вічі кожному з них. – Це демон.

      Вони подивилися на скалічену істоту.

      – Ой, та ну тебе, – відповів Джейк, не погоджуючись головно за звичкою. – Це ж наче… – Він невиразно змахнув рукою. – Не може ж це просто…

      Його думку вловили всі. Звісно, на світі є демони. Але вони – як янголи Тейлу. Вони – як герої та королі. Їм місце в оповідках. Їм місце десь там. Таборлін Великий закликав вогонь і блискавку, щоб нищити демонів. Тейлу ламав їх голіруч і кидав у безіменну порожнечу, а вони вили. Не може бути так, щоб твій друг дитинства затоптав демона на дорозі СКАЧАТЬ