Ім'я вітру. Патрик Ротфусс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ подряпинки не було. Ну, може, то йому просто поталанило. – Коб багатозначно постукав себе по носі збоку. – А може, тут якось був замішаний амулет, який був у нього під сорочкою.

      – Який амулет? – нетерпляче запитав хлопчисько з повним ротом печені.

      Старий Коб відкинувся назад на табуреті, радий можливості розповісти більше.

      – За кілька днів до цього Таборлін зустрів на дорозі мідника. І хоч харчів у Таборліна було небагато, він поділився вечерею зі стариганом.

      – Так, власне, і треба, – тихенько сказав хлопчиськові Ґрем. – Усі ж бо знають: «Мідник платить за добро двічі».

      – Ні, ні, – забурчав Джейк. – Скажи правильно: «Від мідника порада – за добро подвійна відплата».

      Вперше за вечір подав голос шинкар.

      – Насправді ти пропустив більше половини, – сказав він, стоячи у дверях за шинквасом.

      Мідник завше платить хутко.

      Раз – за всяку оборудку.

      Двічі – як поможеш зразу.

      Тричі – за тяжку образу.

      Коли чоловіки біля шинквасу побачили, що там стоїть Коут, їхні обличчя набули майже здивованого виразу. Вони вже не один місяць приходили до «Путь-каменя» щоповалка ввечері, і Коут досі не прохопився жодним словом із власної волі. Утім, сподіватися на щось інше насправді було марно. Він прожив у містечку лише рік чи щось таке. Він іще був чужим. Ковальчук жив тут з одинадцяти років, а його досі називали «тим хлопчиськом із Ранніша», так, наче Ранніш – це якась чужа країна, а не містечко менш ніж за тридцять миль звідси.

      – Просто чув якось таке, – явно знітившись, промовив Коут, щоб заповнити тишу.

      Старий Коб кивнув, а тоді прокашлявся й повернувся до оповідки.

      – Отже, за його амулет можна було віддати ціле відро золотих ноблів, але з Таборліна мідник узяв лише залізний гріш, мідний гріш і срібний гріш, бо той зробив йому ласку. Амулет був чорний як зимова ніч, а на дотик – холодний як лід, але поки він був у Таборліна на шиї, йому не треба було боятися ніяких злих сил. Демонів і тому подібного.

      – Я б чимало дав зараз за таку штуку, – похмуро заявив Шеп. Він увесь вечір пив найбільше та говорив найменше. Усі знали: минулого запалка проти ночі на його фермі сталося щось лихе, але вони були добрими друзями й тому розуміли, що не треба вимагати від нього подробиць. Принаймні зараз, у таку ранню годину і в настільки тверезому стані.

      – Атож, хто б не дав? – розважно промовив Старий Коб і зробив добрячий ковток.

      – Я, тойво, не знав, що чандріяни – демони, – сказав хлопчисько. – Я чув…

      – Ніякі то не демони, – твердо відповів Джейк. – То були перші шестеро людей, які відмовилися обрати шлях Тейлу, і він їх прокляв – прирік на блукання світом…

      – То ти розказуєш цю оповідку, Джейкобе Вокер? – різко заговорив Коб. – Бо якщо так, то я просто дозволю тобі розповідати далі.

      Двоє чоловіків на одну довгу мить уп’ялися один в одного поглядами. Зрештою Джейк відвів очі, пробурмотівши СКАЧАТЬ