Ім'я вітру. Патрик Ротфусс

Чтение книги онлайн.

      Ґрем на мить замислився.

      – Після того, шо ти мені дав за деревину… – Його очі хитро зблиснули. – Десь один і три.

      Коут дав йому два таланти.

      – Решту залиш собі. Працювати з цією деревиною нелегко.

      – Так і є, – відповів Ґрем із певним задоволенням. – Під пилкою наче камінь. Під різцем – як залізо. Скільки я не старався, не зміг його обпалити.

      – Я помітив, – сказав Коут, зацікавившись на мить, і провів пальцем по темнішій борозні, яку літери утворювали в дереві. – Як це тобі вдалося?

      – Ну, – самовдоволено заговорив Ґрем, – згаявши півдня, я поніс його до кузні. Ми з хлопчиною зуміли обпалити його розпеченою залізякою. Поки воно в нас почорніло, минуло дві години з гаком. Диму зовсім не було, зате смерділо від нього старою шкірою й конюшиною. Ще та холера. Шо то за дерево, шо не горить?

      Ґрем зачекав якусь хвилю, але шинкар нічим не показав, що його почув.

      – То куди мені цю штуку повісити?

      Пожвавішавши, Коут оглянув залу.

      – Гадаю, можеш залишити це мені. Я ще не визначився, куди її примостити.

      Ґрем залишив жменьку залізних цвяхів і попрощався з шинкарем. Коут стояв біля шинквасу, знічев’я погладжуючи дерево й слово на ньому. Незабаром вийшов із кухні Баст і зазирнув учителеві за плече.

      На якийсь час запала тиша, наче вони вшановували загиблих.

      Врешті-решт Баст подав голос.

      – Можна дещо спитати, Реші?

      Коут лагідно всміхнувся.

      – Завжди можна, Басте.

      – Дещо каверзне?

      – Інших запитань, мабуть, і ставити не варто.

      Вони ще якусь мить мовчки повитріщалися на предмет на шинквасі, неначе стараючись його запам’ятати. «Примха».

      Баст на мить завагався, відкрив рота, а потім закрив його з засмученим виглядом. Опісля повторив процес.

      – Питай уже, – нарешті сказав Коут.

      – Про що ви думали? – вимовив Баст із дивною сумішшю сум’яття й тривоги.

      Коут відповів далеко не одразу.

      – Назагал, я думаю забагато, Басте. Найбільший успіх приходив до мене завдяки рішенням, прийнятим, коли я переставав думати й просто чинив так, як здавалося доцільним. Навіть якщо мої дії не мали гарного пояснення. – Він журливо всміхнувся. – Навіть якщо в мене були добрі причини не робити того, що я робив.

      Баст провів рукою по обличчю збоку.

      – То ви намагаєтеся не передбачати власних дій?

      Коут завагався.

      – Можна й так сказати, – визнав він.

      – Я міг би так сказати, Реші, – самовдоволено відказав Баст. – Ви ж, навпаки, ускладнювали все без потреби.

      Коут знизав плечима та знову поглянув на підставку.

      – Гадаю, робити нічого – хіба що знайти для цього місце.

      – Тут? – На Бастовому обличчі відобразився жах.

СКАЧАТЬ