Ім'я вітру. Патрик Ротфусс

Чтение книги онлайн.

      Чолов’яга тупо кивнув.

      – Закриєш заслінку. – Коут показав на камін. – Басте, відведи-но мене нагору!

      Хутко підбіг Баст і закинув Коутову руку собі на плечі. Вони пройшли крізь двері й піднялися сходами; увесь цей час Коут що два кроки спирався на нього.

      – Стрілу в ногу? – стиха перепитав Баст. – Вам справді так ніяково, що ви трохи впали?

      – Дякувати Богові, що ти такий само наївний, як і вони, – різко промовив Коут, щойно їх перестало бути видно. Пройшовши ще кілька сходинок, він почав лаятися під носа; коліно в нього явно було цілісіньке.

      Бастові очі округлилися, а тоді примружилися.

      Коут зупинився на вершині сходів і потер очі.

      – Один з них знає, хто я. – Коут насупився. – Підозрює.

      – Хто саме? – запитав Баст з острахом і гнівом водночас.

      – У зеленій сорочці, з пісочним волоссям. Той, який був найближче до мене біля каміна. Дай йому щось таке, щоб він заснув. Він і без того вже пив. Якщо він раптом знепритомніє, ніхто нічого не запідозрить.

      Баст ненадовго замислився.

      – Нічна грива?

      – Менка.

      Баст підняв брову, але кивнув.

      Коут випростався.

      – Послухай тричі, Басте.

      Баст кліпнув один раз і кивнув.

      Коут говорив рішуче і ясно.

      – Я був провідником із Ралієна з міською ліцензією. Був поранений під час успішної оборони валки. Стріла в правому коліні. Три роки тому. Влітку. Вдячний шалдійський купець дав мені грошей на шинок. Звати його Деолан. Ми їхали з Пурвіса. Згадуй про це мимохідь. Зрозуміло?

      – Чую вас тричі, Реші, – офіційно відповів Баст.

      – Іди.