Лола у весільній подорожі. Ізабель Абеді

Чтение книги онлайн.

      Напевно, вона хотіла дізнатися, чи вдома Алекс. Але перш ніж відповісти, мені потрібно було дещо з’ясувати.

      – Ти Марі-Лу? – сердито запитала я.

      На випадок, якщо вона не зрозуміла, я тицьнула її в груди й повільно та чітко вимовила:

      – Марі-Лу? Ти?

      Дівчинка кивнула. Вона подивилася на мене знизу вгору і звела брову. Я остаточно розсердилася. Звісно, я знала про Марі-Лу. Вона допомагала Алексу з математикою і кілька разів позичала йому свій телефон. Але тоді я ще не знала, як виглядає його репетитор. Про себе я називала її коровою Лу і уявляла, що в неї постійно закладений ніс. Вона мені здавалася настільки смішною, що ревнувати до неї було просто нерозумно. Але зараз я мала справу не з фантазіями. Марі-Лу спробувала пройти повз мене до кімнати, і мої ревнощі вибухнули, як повітряна кулька.

      – Слухай мене уважно, Марі-Лу! – прошипіла я, заступаючи їй шлях. Указавши на себе, я промовила: – Я Лола Фелозо. Алекс – мон шері! Це зрозуміло? Сьогодні Алекс хворіє! Ніякого етілья! Ніякої математики! Оревуар!

      Здається, «оревуар» – це «до побачення». Але я не була впевнена. Краще б, звісно, я сказала «прощавай».

      Марі-Лу зморщила ніс. Нежиті в неї ніякої не було. А очі в неї були, як у Бембі, – великі й блакитні. І дивилися вони на мене глузливо.

      Я захлопнула двері й повернулася до кімнати Алекса.

      Мій друг знову спав.

      4.

      Удвох із Алексом і слова з крилами

      – Допомогти тобі могла й ось ця, – заявила я, тицьнувши пальцем у фотографію дівчинки, котра мала ніс картоплею й таке жирне волосся, начебто в ньому смажили рибу.

      Ми з Алексом сиділи на ліжку й розглядали його шкільний альбом. Мій друг уже остаточно прокинувся. Настільки, що штурхонув мене в бік.

      – Облиш, Лоло! Тільки уяви: а якби ти сама так виглядала?

      Я стиснула зуби. Я знала, що настав час зупинитися, але нічого не могла з собою вдіяти.

      – Марі-Лу обов’язково було до тебе приходити? – буркнула я. – З якого б це дива вона сюди припхалася, якщо в тебе температура?

      – Але ж вона не знала, – захищався Алекс. – Нам обов’язково зараз сваритися?

      Я промимрила щось невиразне.

      – Ти всі канікули з нею займатимешся?

      – Маман на цьому наполягала, – пробурмотів Алекс, – але я захворів…

      Будемо сподіватися, що на тому справа й закінчиться, подумала я, і мені відразу ж стало соромно за власні думки.

      – Виходить, ви нічого не плануєте на канікули? – запитала я. – Ніяких поїздок?

      Алекс знизав плечима.

      На нього було шкода дивитися. Коли я температурю, мама називає мене бідним маленьким смаженим курчатком. Тепер зрозуміло, чому. Алекс виглядав найсправжнісіньким півником гриль.

      – Тато приїде в Париж тільки післязавтра, – сказав він. – Йому потрібно обійти кілька ресторанів, СКАЧАТЬ