Лола у весільній подорожі. Ізабель Абеді

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що мама та папай уже зібрали все, що може знадобитися для весільної подорожі.

      Я прокралася до передпокою, де вже стояли три валізи. Велика жовта – це моя. Я впакувала її ще п’ять днів тому.

      Папай іще не повернувся з «Перлини півдня», де вони з дідусем обговорювали всі важливі моменти на наступний тиждень. Уперше від дня відкриття папай залишає ресторан так надовго. Але це пусте, тому що половина ресторану належить дідусеві. А Пенелопі, котра, як і раніше, працює в нас офіціанткою, теж знайшли заміну.

      У бабусиній книгарні, на жаль, заміни їй не знайшлося. Тому бабуся теж спочатку сказала «ні», коли тітонька Лізбет побажала летіти до Бразилії без неї.

      – Вікі та Фабіо влаштують іще одне весілля в Гамбурзі, – сказала вона своїй молодшій доньці. – Тоді ти теж зможеш узяти в ньому участь і розкидатимеш квіти, скільки тобі заманеться!

      Але тут тітка кинулася на підлогу, замолотила кулачками по долівці й заверещала, як порося.

      Говорити як слід моя тітка ще не вміє, але верещати вона може просто геніально, особливо якщо хоче чогось домогтися. Зазвичай тітку Лізбет можна чимось відволікти й заспокоїти, але цього разу про це не могло бути й мови. Тітка верещала так, немов ішлося про життя або смерть. Із боку можна було подумати, що увімкнули на повну потужність пожежну сирену. Обличчя малої почервоніло, потім стало фіолетовим, а потім – синім. Тітка почала махати руками й задихатися. Вона хапала повітря ротом, а на видиху верещала, і робила це дедалі швидше.

      Бабуся від переляку сполотніла, як весільна сукня. Я теж злякалася. А що коли й справді можна вмерти від вереску?

      На щастя, про це я так і не дізналася. Бабуся трусонула свою дочку за плечі й вигукнула:

      – Лізбет, ти чуєш мене? Я кажу – так! Так, ти можеш їхати до Бразилії!!!

      Тітонька одразу облишила верещати, і питання було остаточно вирішене.

      Напевно, думала я, пробираючись босоніж до передпокою, варто було б зателефонувати Алексу й пояснити йому, як можна умовити маман. Хоча, з огляду на її характер, вона, мабуть, ліпше дозволила б йому вмерти, ніж сказала б «так» замість «ні».

      Аж тут я почула стурбований голос бабусі. Він долинав із кухні.

      – Обіцяй мені, що добре наглядатимеш за Лізбет! Особливо в Сальвадорі й на пляжі, і поруч із кіньми, і там, де бігають на волі всілякі там мавпи…

      – Мамо, – заспокоїла її моя мама, – у мене самої колись була маленька донечка. Вже якось я впораюся з трирічною дитиною.

      Бабуся нічого не відповіла, тільки зітхнула. Я вже хотіла була зайти до кухні й нагадати, що там будемо ще й ми із Фло, а відтак тітонька Лізбет не залишиться без нагляду, але тут бабуся запитала:

      – А ти? Я через ці переживання все забула. Ти була вчора у Франца?

      – Так, – відповіла мама.

      – І що? – бабусин голос затремтів. – Кажи ж бо, Вікі!

      – Так, – СКАЧАТЬ