Лаяти не на те дерево. Эрик Баркер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Діти, сповиті турботливими батьками, не плачуть, коли їхній організм перегрівається. Ті, хто виживають, часто відкушують кінчик язика або серйозно ушкоджують рогівку, коли починають завзято терти очі. Дорослі з цією хворобою часто вкриті рубцями і мають неодноразові переломи кісток. Щодня вони мають оглядати свої тіла на наявність пошкоджень. Виявлення синців, порізів або опіків – єдиний спосіб зрозуміти, що вони поранилися. Апендицит та інші внутрішні хвороби викликають особливу занепокоєність – люди з CIPA часто не відчувають жодних симптомів, доки проблема не вбиває їх.

      Проте, хто з нас хоча б раз у житті не бажав би опинитися на місці Ешлін?

      Звісно, це легко – бачити лише переваги цього стану. Більше жодних неприємностей. Ніякого страху в кабінеті дантиста. Життя, позбавлене хвороб і травм. Жодного головного болю або обмежуючого болю в попереку. З точки зору охорони здоров’я і втрати продуктивності праці, біль обходиться США десь у 560–635 млрд доларів щорічно. 15 % американців щодня стикаються з хронічним болем, і немає жодних сумнівів у тому, що більшість із них залюбки помінялися б місцями з Ешлін.

      Один зі злочинців у бестселері «Дівчина, яка гралася з вогнем» («The Girl Who Played with Fire») мав СIPA, і це було подано в романі як суперсилу. Маючи навички професійного боксера і не відчуваючи болю, він, здавалося б, непереможна сила і жахливий ворог.

      Це викликає серйозніші питання: коли наші слабкі сторони дійсно є сильними? Чи краще бути особливим, маючи і недоліки, і надздібності? Чи живемо ми кращим життям, не порушуючи рамки можливого? Зазвичай нам рекомендують уникати ризикованих дій, але чи дійсно гра за правилами є «правильною», і шлях без ризику, без злетів і пускань у крайнощі є шляхом до успіху… чи все ж до посередності?

      Щоб вирішити цю головоломку, давайте спочатку подивимося на тих, хто дотримується правил і робить усе «як слід». Що відбувається з кращими випускниками шкіл? Це ж мрія батьків. Мама каже: «Навчайся старанно – матимеш успіх». І дуже часто мама має рацію.

      Але не завжди.

      Карен Арнольд, дослідниця з Бостонського коледжу, простежила шлях 81 випускника-відмінника середньої школи від закінчення і далі, щоб побачити, що стає з тими, хто здобуває академічну освіту. 95 % тих, що вступили до коледжів, мали середній бал 3,6, до 1994 року 60 % отримали ступінь магістра. Мали місце суперечки щодо того, чи гарантує успіх у середній школі успіх у коледжі. Майже 90 % будують професійну кар’єру, 40 % з яких обіймають провідні посади. Вони надійні, послідовні й добре пристосовані, та за всіма показниками більшість із них задоволені життям.

      Але скільки з цих успішних випускників прагнуть змінити світ, правити ним чи залишити слід в історії? Здається, відповідь очевидна – жоден.

      Коментуючи траєкторії успіху своїх піддослідних, Карен Арнольд зазначила: «Незважаючи на те що більшість із них мають значні професійні досягнення, переважна більшість колишніх випускників середньої школи в дорослому віці зі своїми досягненнями не посідають топових позицій». У іншому інтерв’ю Арнольд додала: «Відмінники навряд чи будуть піонерами прогресу… СКАЧАТЬ