Казки добрих сусідів. Сорок дівчат. Узбецькі народні казки. Народное творчество

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ жив великий правитель країни – шах Наджмеддін. Навколо міста на десять бухарських фарсангів тягнулися сади, виноградники, гаї та поля. У повноводих ариках дзюрчали прохолодні струмені. Згиналися гілки дерев під вагою плодів граната, інжиру, персиків. Нічого не боялися жителі міста за своїми мармуровими стінами і навіть не дивилися на червоні піщані пагорби, які грізно насувалися на поля і сади.

      Всемогутній Наджмеддін був молодий і легковажний. Він не думав про справи держави і свого міста. Понад усе він любив вино і жінок, полювання і війну.

      Поїхав якось шах Наджмеддін на полювання. Раптом із заростів саксаулу вискочив величезний тигр і повалив Наджмеддіна разом з конем. Тут і кінець прийшов би шахові, аж просвистіла стріла і вразила хижака на смерть! Підвівся шах Наджмеддін, струсив одяг і бачить: стоїть юнак з луком у руках. Простягнув йому руку шах Наджмеддін і запитав:

      – Як тебе звати?

      – Захід.

      – Врятував ти мене від вірної загибелі. Тепер ти, Західе, будеш мені братом.

      Привіз шах Наджмеддін юнака до палацу, зібрав усіх своїх придворних радників і візирів і оголосив їм:

      – Усі ви боягузи і дурні! Коли тигр терзав мене, де були ви? Геть забирайтеся з палацу! Тепер радником і візиром буде названий брат мій Захід.

      Як сказав шах Наджмеддін, так і сталося. Зробився юнак Захід візиром.

      Шах Наджмеддін задовольняв себе забавами, а його візир Захід правив містом Варахша.

      Прославився швидко візир Захід своїм надзвичайним розумом. З усіх кінців світу з’їжджалися до нього мудреці за порадами, і усіх вражав він розумними промовами. Не відпускав шах Наджмеддін від себе Західа ні на крок і радився з ним у всіх справах.

      Сказав одного разу візир Захід шахові Наджмеддіну мудре слово:

      – Злі піски нашлють на місто страшні біди! З кожним днем засипають вони все більше полів і садів. Заборони, правителю, рубати дерева в садах і в степу.

      Здивувався шах, та послухався свого візира, оголосив, що кожного, хто зрубає хоч маленьке дерево, буде страчено.

      Почав заперечувати візир Захід проти страт, та шах Наджмеддін наказав:

      – Повеління моє остаточне!

      Почали хапати і страчувати тепер кожного, хто пішов у зарості взяти хоч трохи дров для домашнього вогнища. Збурився народ проти візира, бо знали всі, що шах і пальцем не ворухне без його поради.

      Сталося так, що шах Наджмеддін полював у тому самому місці, де колись його ледве не розірвав тигр.

      Бачить шах – іде красуня. Коси у неї кольору ночі, мов змії, очі яскравіші від вечірньої зірки, щоки – ніжніші від персика, вії наче стріли. Була дівчина дика і струнка, подібна до степової газелі-джейрана.

      Наказав шах схопити дівчину і привезти її до палацу. Побачив її візир Захід, зблід.

      – Великий шах, я знаю дівчину, звуть її Джаміля, вона моя СКАЧАТЬ