Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки. Народное творчество

Чтение книги онлайн.

      – Такого місця немає, – сказав олень, – але поки мої роги доростуть до неба, я не помру, а доростуть – і смерть моя прийде. Хочеш, залишайся зі мною, і не помреш, поки я буду жити.

      – Ні, – сказав юнак, – жити – так вічно, а померти я міг там, звідки прийшов.

      Пішов юнак далі, перейшов поле, долини, дійшов до гір, дивиться – сидить ворон на скелі, пір’я чистить, а пух у глибоке провалля кидає.

      Юнак запитав у ворона:

      – Чи не знаєш ти місця, де не помирають?

      – Ні, – сказав ворон. – Ось я буду жити, поки це провалля не наповниться моїм пухом, лиш потім помру. Залишайся зі мною, будеш жити, поки я буду жити.

      Заглянув юнак у глибоке провалля, похитав головою.

      – Ні, – сказав, – жити – так вічно, а померти я міг там, звідки прийшов.

      Пішов юнак далі, знову землю обійшов, дійшов до моря. Пройшовся берегом моря – не знає, куди далі йти. День ходить, два – нічого не видно. На третій день бачить – блищить щось удалині, підійшов ближче – палац із кришталю. Обійшов навколо – ніяких дверей немає. Довго мучився він, нарешті побачив двері, натиснув добре, відчинив. Увійшов в середину, дивиться – лежить жінка такої краси, що навіть сонце позаздрило б їй, якби її побачило. Дуже сподобалася жінка юнакові, і він їй милий. Запитав юнак:

      – Прекрасна, хочу втекти від смерті. Чи не знаєш такого місця, де не помирають?