Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки. Народное творчество

Чтение книги онлайн.

      – Я у тому житті яйця крала, тепер те відбуваю.

      Ще через деякий час дійшов хлібороб до чоловіка і жінки, які не поміщалися на шкурі буйвола. Сказали вони:

      – Ми у тому житті не любили один одного, світ нам був тісний, ось і тут ненавидимо одне одного, а розлучитися не можемо.

      Далі по дорозі дійшов до чоловіка і жінки, які на одному топорищі помістилися, мовили вони:

      – Ми і там любили одне одного, і тут ладимо. Люблячим чоловікові і жінці скрізь добре, і топорища їм стане, аби тільки не розлучитися, не втратити пару.

      Дійшов Сонцевий зять до бика, який на квітучому лузі з голоду помирав. Сказав бик:

      – Погано служив я своєму господареві, ніякої користі від мене не було йому, ось за це і страждаю.

      Далі дійшов Сонцевий зять до бика, який на голій скелі ситий і товстий стояв. Сказав бик:

      – Я вірно служив своєму господареві і з биками парно дружно тягнув ярмо, не підводив їх, за те у тому житті мені добре жилося, господар добром платив, і тут, хоч і не їм нічого, а ситий.

      Дістався орач до місця, де олень рогами небо підпирав, навчив його випити травневої води, відпали у оленя роги.

      Прийшов Сонцевий зять до царя, приніс йому перстень від матері, а з ним і прокляття.

      Тієї ж миті перекинувся цар зайцем, а його радники – вовками неситими, вмить роздерли вовки зайця-царя.

      Усе царське майно дісталося Сонцевому зятю і його дружині – Сонцевій доні.

      Нацацеркія

      Було таке чи й не було, а жила собі вдова. Своїх дітей не мала, а годувала чоловікового брата – ледачого та товстого. Нічого той ледацюга не робив, лиш сидів коло печі та тріскою попіл ворушив, через що й прозвали його Нацацеркія2. Щодня говорила йому невістка:

      – Дівере, а встань-но, та пройдися сюди-туди, та щось зроби – може, заробиш якусь копійку, бо я вже сили не маю тебе годувати!

      Тільки дарма! Як сидів Нацацеркія коло печі, так і сидить – тільки попіл ворушить. Ніяк його не можна за поріг випхати.

      А це якось виманили його з хати на Великдень. Коли ж повернувся Нацацеркія додому, невістка зачинила двері й не впустила його в хату. Чекав Нацацеркія, чекав, а тоді попросив на дорогу грудку попелу, шило та головку молодого сиру й вирушив у дорогу.

      Довго мандрував Нацацеркія по світах і прибився якось до великої річки. Аж бачить: на другому березі річки припав до води дев та так жадібно п’є, що нічого не помічає. Злякався Нацацеркія, як побачив дева, але що мав робити? Назад іти? Побачить дев. Вперед іти – знову побачить. Ото й надумався йти вперед. Дістав шило та й почав колупати грудку попелу – як стала тут курява стовпом! Дев побачив та й дивується. А тоді вхопив каменюку та й гукає:

      – А чи зможеш ти з каменя воду вичавити?

      Нацацеркія нахилився, буцім бере каменюку, дістав з торби головку сиру та й стиснув її – сироватка так і чвиркнула. А тоді й гукнув Нацацеркія девові:

      – А йди-но сюди та перенеси мене через воду, бо я не хочу СКАЧАТЬ