Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки. Народное творчество
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки - Народное творчество страница 3

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Котиться яблучко, котиться і викотилося на одну лісову галяву. На галяві стоїть олень, рогами в небо упирається.

      – Привіт тобі! – каже мандрівник.

      – І тобі привіт! – відповідає олень. – Куди прямуєш, що тебе сюди привело?

      – Іду на той світ. Маю взяти у матері царя перстень, принести йому.

      – Може і мені принесеш яке зілля в порятунок. Бачиш, ледве роги ношу – так розрослися.

      – Добре, – сказав зять Сонця і пішов далі.

      Дійшов до високої скелі, дивиться – стоїть бик на прив’язі. І ні води, ні їдла ніякого, а сам здоровий, товстий, так шкіра на ньому й тріскається.

      – З чого це ти такий гладкий?

      – Туди прямуючих багато бачив, а назад – жодного, – сказав бик. – Повернешся – розкажу.

      Пішов далі зять Сонця і вийшов до чарівних лугів. Дивиться – духмяна соковита трава, як море, хвилюється, струмки дзюрчать поміж трав, а посередині стоїть на прив’язі бик. Сам худющий, і сороці не увірвати з нього шматочок м’яса.

      Здивувався зять Сонця, запитує:

      – Чому це ти худий, коли стільки паші і води навколо?

      – Туди прямуючих багато бачив, а назад – жодного, – сказав бик, – повернешся – розкажу.

      Пішов далі зять Сонця і бачить – лежать на топорищі чоловік і жінка, лежать, прекрасно поміщаються, ще і місце по обидва боки залишається. Здивувався зять Сонця, запитує:

      – Як це ви вляглися на топорищі удвох, ще й місце лишилося?

      – Туди прямуючих ми багато бачили, а назад – жодного, – сказали чоловік і жінка, – іди, повернешся – розкажемо.

      Поминув їх зять Сонця, пішов далі.

      Довго йшов чи не довго, дійшов одного місця і знову здивувався. Лежать чоловік і жінка на шкурі буйвола, штовхаються, лаються, за місце сперечаються, ніяк удвох не поміщаються.

      Підійшов, привітався, каже:

      – Що це з вами, невже на шкурі буйвола удвох тісно лежати?

      – Туди прямуючих ми багато бачили, а назад – жодного, – сказали чоловік і жінка, – іди, повернешся – розкажемо.

      Поминув і їх зять Сонця, іде далі. Бачить – набрала стара бабця яєць і зводить з них вежу. Розкладе, підніме трохи над землею, падає вежа, б’ються яйця. А бабця знову збирає лишок і вежу будує.

      Підійшов здивований хлібороб, запитує:

      – Що це ти, матінко, робиш? Де це бачено, щоб із яєць вежу зводити, і кому це вдалося?

      – Іди, повернешся, розкажу, – каже стара.

      Пішов далі зять Сонця за своїм яблуком.

      Іде, бачить – сидить старенька біля тоне1. Посадить в тоне білий, як вата, хліб, а виймає чорний, як земля. Здивувався, запитує:

      – Чому ти білий хліб кладеш, а чорний виймаєш?

      – Туди прямуючих багато бачила, а назад – жодного, – сказала стара, – повернешся – розкажу.

      Поминув і її зять Сонця. Йде далі, дивиться – перекинувся чоловік мостом через урвище, усі по ньому ходять, топчуть його ногами.

      – Що з тобою? Чому лежиш СКАЧАТЬ



<p>1</p>

Тоне – глиняна піч, врита у землю (має вигляд колодязя, але глибиною не більше двох метрів). На дні її розводять вогонь. Пекар звішується у неї головою і, тримаючись однією рукою за край, прикріпляє тісто до розпечених стінок.