Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і шапки, сагайдаки зі стрілами за плечима. Ноги зігнуті на коротких стременах. Брязкіт шабель об стремена, пирхання коней, курява з-під копит. То Муравський шляхом іде на Вкраїну вісім тисяч татар, відважних молодців – по живий товар, ясир, по невільників для важкої праці на галерах та в руднях, по жінок молодих та дівчат для гаремів турецьких, по горе, сльози та кров України. Вже три тижні йде орда і веде її молодий Закир’я-бей. Щогодини спиняється орда, щоб дати можливість спорожнитися коням. По сто вояків у ряд їдуть татари, і кожний веде з собою ще двох коней на здобич. Коло сідла в кожного п’ять сажнів аркану сирового для ясиру. Вже недалеко й перші прикордонні слободи та хутори слобожан.

      Орда спинилася, розбилася на загони, по тисячі їздців кожний. Одна половина їх пішла праворуч, загін від затону на відстані верстов п’ять, друга – ліворуч. Дугою у п’ятдесят верстов загони зайшли на Слобожанщину, щоб з’єднатися в одному місці і, з’єднавшись, почати палити і грабувати хуторі й села слобожан.

      Не пройшло й п’яти хвилин, як москалі й запорожці зчепилися в безладній бійці.

      – Вот он, вор! – кричав Стрєшньов, напираючи на Глека, – хватай єго, братци!

      – Бий їх! – кричав Глек, продираючись до москаля.

      Кілька хвилин не можна було розібрати, хто з ким б’ється. Шаблі блищали, коні ставали дибки і гризли один одного, курява піднялася круг бійців і сховала їх од Дороша. Гомін, лайка, брязкіт зброї. Ось хтось звалився з коня, і кінь, вихопившись з бійки, побіг дорогою.

      Дорошеве серце рвалося до бою, але в нього не було ніякої зброї, до того ж він добре зрозумів, що його малі хлоп’ячі сили мало що допоможуть запорожцеві. Він стояв осторонь і дивився, як перехрещувалися і дзвеніли шаблюки, а з другого боку віддалік стояв дячок Семенич і теж стежив за бійкою. Без нього москалів було менш на одного, ніж запорожців, наслідок бійки був дуже непевний, через це він тримав напоготові коня, щоб дременути геть від цього небезпечного місця, коли запорожці переможуть. Ось ще хтось звалився з коня. Дорошеві здалося, що це був Глек, але, придивившись, він у раненому пізнав старого запорожця. Старий з розрубаною головою повалився на дорогу, і Дорош бачив, як з голови його лляла кров. Хлопець завмер, не зводячи очей з бійців, він тремтів, як у пропасниці. Смерть уперше глянула на нього своїм жахливим важким поглядом.

      Глек та Стрєшньов рубалися, аж іскри сипалися. Раптом шабля Глека переломилася, вістря її одлетіло геть на дорогу, і Дорош думав уже, що його приятеля спіткає така ж доля, як і старого запорожця, але Глек якось вивернувся і з-поза голови свого коня ухопив за праву руку москаля. Шабля випала з рук Стрєшньова. Він лівою рукою вчепився в горло запорожцеві, коні їх одскочили один від одного, і москаль з запорожцем випали з сідел та повалилися на дорогу.

      Дорош не вдержався і торкнув свого коня, щоб хоч будь-чим допомогти запорожцеві, але раптом здригнувся, почувши, як хтось поклав йому руку на праве плече. Він обернувся і мало не впав непритомний з коня від жаху: очі його зустріли погляд невідомого чоловіка. Поруч на вороному коні, що грав ніздрями, сидів бородатий татарин СКАЧАТЬ