Безодня Маракота. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

      Однак попереду його чекали ще більші несподіванки. За кілька хвилин йому назустріч вийшли двійко студентів. Молодики, замість того, щоб підняти капелюха або якимось іншим чином висловити свою повагу, тільки-но зуздрівши його, несподівано радісно зарепетували, кинулися до нього, схопили під руки і кудись потягнули.

      – Gott in himmel![18] – заревів фон Хартманн. – Яке нахабство! Що це означає? Куди ви мене тягнете!

      – Ходімо-ходімо! Нас чекає пляшечка вина, – залементували студенти. – Ти ж раніше ніколи не відмовлявся.

      – Це нечувано! – вигукнув фон Хартманн. – Негайно ж відпустіть мене! За таку поведінку будете відраховані. Відпустіть, кажу вам!

      І він став люто відбиватися.

      – Ну, не хочеш, то й не треба, – сплюнули студенти, відпускаючи руки заручника. – І без тебе дамо раду.

      – Я вас знаю, ви за це відповісте! – сердито погрожував фон Хартманн і подався далі у напрямку своєї оселі, яку вважав своєю.

      Обидві події, що сталися з ним по дорогою, добряче його збурили.

      Але і це ще не все. Фрау Баумґартен, котра чергувала біля вікна, була дуже стурбована тим, що її чоловік спізнюється до обіду, і дуже здивувалася, побачивши на вулиці молодого студента. Як уже зазначалося, вона не надто його милувала. Раніше, якщо жевжик і з’являвся тут, то лише з її мовчазної згоди та під захистом професора. Ще дужче здивувалася жінка, коли молодик відчинив хвіртку і садовою доріжкою попрямував до дверей із таким виглядом, ніби перебував у себе вдома.

      Молодиця не повірила своїм очам. Охоплена материнським інстинктом, вона кинулася до передпокою. За впевненими діями свого коханого з горішніх вікон спостерігала й прекрасна Еліза. Змішане почуття гордощів і страху змусило її серце забитися швидше.

      – Доброго дня, пане! – фрау Баумґартен у величній позі перегородила шлях непроханому гостю.

      – Авжеж, справді, погода хороша, Марто, – відповів той. – А що ти стоїш, як статуя? Нумо, ворушись, я обідати хочу, з ранку ж нічого не їв.

      – Марта? Обідати? – поважна жінка в подиві відступила назад.

      – Атож, Марто. Обідати. Хочу їсти! – фон Хартманна усе це починало дратувати. – Чи в цьому проханні є щось дивне, якщо чоловіка весь день не було вдома? Я зачекаю в їдальні. Мені будь-що. Шинки, сосисок, чорносливу – що там під рукою знайдеться. Ну, що стоїш, як укопана? Будеш ворушитися, чи ні?

      Останні слова, сказані обуреним голосом, що зривався на крик, змусили поважну фрау Баумґартен кинутися коридором на кухню, де вона замкнулася в кімнаті для миття посуду й істерично заридала. Тим часом фон Хартманн зайшов до будинку й опустився на тапчан. Він був похмуріший за хмару.

      – Елізо! – закликав він. – Хай йому! Елізо!

      На цей брутальний поклик юна панна несміливо спустилася сходами.

      – Милий! – побачивши коханого, вона ніжно обійняла його шию руками. – Знаю, що це все заради мене! Це така хитрість, щоб побачити мене, еге ж?

СКАЧАТЬ