Безодня Маракота. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ціпком, вдерся до маленької зали, де сиділи Шпіґель, Мюллер і ще з півдюжини товаришів по чарці.

      – Ха-ха! Друзі! – залементував він із порога. – Я знав, що знайду вас тут. Сьогодні п’ють усі! Замовляйте, що бажаєте, бо я пригощаю!

      Якби сам зелений чоловічок, зображений на вивісці цього відомого закладу, увійшов до зали та замовив пляшку вина, студенти і тоді не здивувалися б більше, ніж вони отетеріли при такій несподіваній появі їхнього поважного професора. Це їх вразило настільки, що кілька хвилин вони просто витріщалися на нього вибалушеними очима, неспроможні відповісти на настільки дружнє привітання.

      – Donner und Blitzen![15] – насупився професор. – Та що з вами таке? Якого дідька розсілися тут і вилупилися на мене, ніби вперше бачите? В чому річ?

      – Так несподівано… Така честь… – пробурмотів Шпіґель, котрий сидів на чолі столу як ватажок компанії.

      – Яка честь, що ти мелеш? – гарикнув професор. – Ти що думаєш, якщо я з’явився з цим експериментом на очі купці старих пердунів, то стану таким гордим, що забуду своїх друзів? А ну, Шпіґеле, звільняй місце, тепер я буду головним. Пива! Вина! Шнапсу! Хлопці, пийте, хто що хоче! Я оплачую!

      У «Зеленому чоловічку» такого ще не бачили! Ніхто не рахував, скільки було випито кухлів пінливого лаґеру, скільки було спустошено зелених пляшок рейнського. Поступово студенти перестали відчувати незручність у компанії свого професора. А той верещав, співав пісень, галасував, утримував на носі люльку з довгим чубуком та викликався випередити будь-якого з присутніх на ста ярдах.

      Кельнер та офіціантка перешіптувалися за дверима, здивовані такою поведінкою професора кафедри старовинного Університету Кайнплятца, але згодом у них з’явилося ще більше причин шепотітися, коли вчений чоловік надавав стусанів кельнеру та став чіплятися до офіціантки за кухонними дверима.

      – Панове, – гучно промовив професор, насилу підіймаючись із високим келихом вина в худій руці. – Тепер хочу пояснити вам причину нашого свята.

      – Слухаємо! Слухаємо! – закричали студенти і затарабанили пивними кухлями по столу. – Промова, промова! Тихо, слухаємо промову!

      – Річ у тім, друзі, – заявив професор, і його очі засяяли за скельцями окулярів. – Найближчим часом я маю намір одружитися.

      – Одружитися? – вигукнув найсміливіший зі студентів. – А що, фрау померла?

      – Яка фрау?

      – Як?! Фрау Баумґартен, певна річ.

      – Ха-ха-ха! – засміявся професор. – А ви, бачу, всі знаєте про мої колишні труднощі. Ні, вона не померла, але тепер у мене є причини думати, що вона не стане заперечувати проти весілля.

      – Дуже люб’язно з її боку, – зауважив хтось із товариства.

      – І більше того, – продовжив професор, – я навіть думаю, вона сама буде допомагати мені з дружиною. Щиро кажучи, ми з нею ніколи СКАЧАТЬ