І це все, що я хотіла сказати про кохання. Світлана Веренич

Чтение книги онлайн.

      – Не спиш?

      – Ні, – з готовністю відгукнулася вона з дивана.

      – Знаєш, що відбувається під час аборту?

      Дівчина мовчала.

      – Лікар ще тільки робить жінці анестезію, а в маляти починає прискорюватися пульс, серденько скажено стукає. Воно відчуває, що над ним нависла смертельна небезпека. Відбудеться щось страшне. А потім… потім маля намагається глибше сховатися від страшних гострих щипців, які починають рвати на частини його беззахисне тільце, його голівку, ручки, ніжки, животик. На які смертні муки воно приречене, адже знеболювання йому не зробили! А на ранок у світлій чистій палаті прокинеться жінка з порожнім лоном, зі знівеченою назавжди душею. Ця жінка вже ніколи не стане колишньою, тінь смерті буде витати за нею до кінця життя.

      – А ти, виявляється, дуже жорстока, Лізо… Я й не знала, що ти можеш так ударити.

      – Жанно, хіба це я збираюся зробити аборт? І хто з нас двох жорстокий?

      У залі на підлогу плюхнулися дві босі стопи й шурхнули швидкі кроки. Дівчина присіла навпочіпки біля моєї подушки й злякано зашепотіла:

      – Як ти здогадалася? Це якась містика, так?

      – Ніякої містики. Я тебе наскрізь бачу. І дуже жалкую, що не можу нічим допомогти. Іди спати, а то мені тільки не вистачало проспати на поїзд.

      Бідолашна безшумно повернулася до зали, заскрипіла диваном, а в мені заскребли кішки в якомусь неіснуючому містичному місці.

      6

      Мені теж не спалося.

      Господи! Ну яке мені діло до Жанки і її ще не народженої дитини? Чому при одній думці про небезпеку, що нависла дамокловим мечем над цим малям, у мене починаються спазми внизу живота? І тоді послужлива пам’ять дістає з далеких відсіків мозку те, що я прагну забути, прагну викреслити зі свого життя, немов цього ніколи й не було, а якщо й було, то не зі мною. І не можу…

      Мені й у голову б не прийшло бути відвертою з Жанною. Хіба я можу зізнатися, що була такою ж недосвідченою наївною дитиною, і перше світле почуття захопило мене в рожевий полон? В Олексія я закохалася не по вуха, а набагато вище вух, і втратила елементарну здатність розуміти й спостерігати. Тоді я жадала тільки одного: бачити його, бути з ним, любити його!

      У запалі любовного сп’яніння я пропустила той момент, коли наші стосунки, що стали надто близькими, почали його обтяжувати. Все, що б я не сказала, що б не зробила, як би не подивилася – його почало дратувати. Сталося неймовірне: я йому наскучила. За інерцією він іноді зустрічався зі мною, але навіть у вихідні у нього з’являлися термінові справи, він перестав мені телефонувати, а мої дзвінки ігнорував, не брав слухавку, відбивав дзоник… А я, божевільна, ненормальна, причинна, дурна, забувши про гідність, усе намагалася до нього додзвонитися…

      Якщо ми куди-небудь зрідка вибиралися, що траплялося все рідше й рідше, то він намагався йти окремо від мене, попереду.

      Одного разу ми так і йшли по вулиці: СКАЧАТЬ